Приголосні звуки

Приголосні звуки

Звуки	Вимова	Скоромовки для тренування вимови
Дзвінкі	у середині, кінці слова чи складу НЕ оглушуються Винятки: кігті, нігті, легко, вогкий, дьогтю й похідні від них: [ле́хко] у префіксах і прийменниках об, від, над, перед, під, між НЕ оглушуються роз- у швидкому темпі мовлення перед глухим нешиплячим із наближенням: [розс], наприклад, [розспов'істи́]; перед шиплячими – [рож], наприклад, [рожчи́стиети] З перед глухими нешиплячими оглушується: [с:и́ном], [ска́войу]; перед глухими шиплячими [ч], [ш] змінюється на [ш]: [шчи'стиети], [ш:ахтар'а́ми]	Два стоноги, дві стоніжки Захотіли грати в сніжки, Тільки ж як Ліпити сніжки – Рук нема, Одні лиш ніжки.
Глухі	перед дзвінкими приголосними – одзвінчуються: [бород'ба́], [анеиґдо́т]	Сидів горобець на сосні, – Заснув – і упав уві сні. Якби не упав уві сні, Сидів би він ще на сосні.
Губні, шиплячі, задньоязикові, глотковий	Вимовляються твердо! Тверда вимова цих приголосних – характерна ознака української мови (пор. рос. человек, укр. чоловік). Винятки (вимовляються як напівм’які): перед [і]: [в'ік], [п'іч], [ш'іс'т'] у деяких словах перед Ю, Я (якщо перед цими буквами не ставимо апостроф): горохвяник, дзвякати, мертвяк, бюро, бязь, пюре ([горохв'а́ник], [б'уро́])	Чайка жабку пригощає: - Молока тобі чи чаю? - Молоко вже допиваю, Хочу чаю з молочаю.
[$$\widehat{дж}$$], [$$\widehat{дз}$$]	вимовляються як один звук (африкати): [$$\widehat{дж}м'іл'$$], [$$\widehat{дз}в\acute{о}ник$$]; вимовляються як окремі звуки, якщо належать до різних морфем: [$$п'і\widehat{дж}е^{и}н\acute{у}$$], [$$в'і\widehat{дз}и^{е}в\acute{а}ти$$]	Ведмедику-ледащо, Ліз на пасіку нащо? - Буду джмеликом дзижчати, Буду мед куштувати.
Передньоязикові [$$д$$], [$$т$$], [$$з$$], [$$с$$], [$$ц$$], [$$л$$], [$$н$$] («Де ти з’їси ці лини?»)	перед наступними м’якими і пом’якшеними приголосними вимовляються м’яко	Для синків-молодців Мати напекла млинців. І хвалили молодці Ті млинці на молоці.