Лайфхаки з української літератури
  • Introduction
  • Розділ 1
    • Зміст
    • Вступне слово
    • Пам’ятка читача, або Як говорити до літератури
    • Роди та жанри літератури
    • Алгоритм визначення віршового розміру
    • Засоби увиразнення мовлення
    • Фольклор
    • Класифікація жанрів української народної словесності
    • Народна лірика
    • Народний ліро-епос
    • Пісні Марусі Чурай
  • Розділ 2
    • «Літопис руський»
    • «Повість минулих літ»
    • «Слово о полку Ігоревім, Ігоря, сина Святославля, внука Ольгова»
    • Григорій Савович Сковорода
  • Розділ 3
    • Іван Петрович Котляревський
    • Григорій Федорович Квітка-Основ’яненко
  • Розділ 4
    • Тарас Григорович Шевченко
    • Життєвий шлях (хронологічна таблиця)
    • Рання творчість Т. Шевченка
    • Романтизм
    • «Катерина»
    • «Гайдамаки»
    • «Три літа»
    • «Кавказ»
    • «Сон» («У всякого своя доля…»)
    • «І мертвим, і живим, і ненарожденним...»
    • «Заповіт»
    • Пантелеймон Олександрович Куліш
    • «Чорна рада»
  • Розділ 5
    • Іван Семенович Нечуй-Левицький
    • «Кайдашева сім’я»
    • Панас Мирний
    • «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»
    • Іван Карпенко-Карий
    • «Мартин Боруля»
  • Розділ 6
    • Іван Якович Франко
    • Гімн
    • «Чого являєшся мені у сні?»
    • «Мойсей»
    • Михайло Михайлович Коцюбинський
    • «Intermezzo»
    • «Тіні забутих предків»
  • Розділ 7
    • Леся Українка
    • Contra spem spero!
    • «Лісова пісня»
    • Ольга Юліанівна Кобилянська
    • «Земля»
  • Розділ 8
    • Олександр Олесь
    • Чари ночі
    • «О слово рідне, орле скутий!..»
    • Микола Кіндратович Вороний
    • Блакитна Панна
  • Розділ 9
    • “Розстріляне відродження”
    • Павло Григорович Тичина
    • «Ви знаєте, як липа шелестить?..»
    • «О, панно Інно…»
    • «Пам'яті тридцяти»
    • Київські «неокласики»
    • Київ – традиція
    • Максим Тадейович Рильський
    • «Молюсь і вірю. Вітер грає…»
  • Розділ 10
    • Микола Хвильовий
    • «Я (Романтика)»
    • Юрій Яновський
    • «Дитинство»
    • «Любіть Україну!»
  • Розділ 11
    • Валер’ян Підмогильний
    • «Місто»
    • Остап Вишня
    • «Моя автобіографія»
    • «Сом»
    • Богдан-Ігор Антонич
    • Різдво
  • Розділ 12
    • Микола Куліш
    • «Мина Мазайло»
    • Олександр Довженко
    • «Україна в огні»
    • «Зачарована Десна»
    • Андрій Малишко
    • ПІСНЯ ПРО РУШНИК
  • Розділ 13 – 14
    • Шістдесятники
    • Василь Симоненко
    • «Задивляюсь у твої зіниці…»
    • Василь Стус
    • «Як добре те, що смерті не боюсь я»
    • «О земле втрачена, явися!..»
    • Іван Драч
    • «Балада про соняшник»
    • Ліна Костенко
    • Українське альфреско
    • «Маруся Чурай»
    • Григір Тютюнник
    • «Три зозулі з поклоном»
    • Олесь Гончар
    • «Залізний острів»
  • Розділ 15
    • Іван Багряний
    • Євген Маланюк
    • «Стилет чи стилос?»
    • Сучасна українська література
    • Угруповання
    • Постмодернізм
Powered by GitBook
On this page

Was this helpful?

  1. Розділ 12

«Україна в огні»

Рід: епос.

Жанр: кіноповість.

Тема: зображення трагічної долі українського народу, що опинився між вогнями двох систем — нацистської та радянської.

Ідея: утвердження високої моральності, незламності, сили й непохитності українського народу, здатності до визвольної боротьби.

Композиція: п’ятдесят епізодів.

Твір, заборонений Й. Сталіним для друку й кіно.

Цитати:

Олеся Запорожець. «Тиха, без єдиної хмаринки на чолі, майстериця квітів, чарівних вишивок і пісень... Вона не була звичайною дівчиною. Вона була красива й чепурна. Олесею пишалася вся округа. Бувало, після роботи, вечорами, вона, як птиця, ну так же багато співала коло хати на все село, так голосно і так прекрасно, як, мабуть, і не снилося ні одній припудреній артистці з орденами. А вишивки Олесі висіли на стінах під склом в європейських музеях: у Лондоні, у музеї Альберт-Вікторія, у Парижі, у Мюнхені і Нью-Йорку, хоч вона про це й не знала... Була Олеся тонкою, обдарованою натурою, тактовною, доброю, роботящою і бездоганно вихованою хорошим чесним родом. Легковажні хлопці трохи соромились Олесі, вважаючи її за горду і неприступну...».

Василь Кравчина. «Не забуду ні тебе, ні твоєї хати, ні криниці під вербою. Яка б ти не була, я вернусь до тебе. Хай ти будеш чорна, і хвора, і понівечена ворогом, хай посивієш ти від горя і сліз і побіліє твоя коса, хай ритимеш ти шанці проти мене і плестимеш колючі німецькі дроти проти мене, і сіятимеш для ворога хліб під нагаями, ти зостанешся для мене прекрасною, як і зараз прекрасна ти... Коли ж так станеться, що не найду, — може, уб’ють мене, чи вибухну я десь, мо’, на фугасах і розлечуся шматтям по полю, так що і кісток моїх не знайдуть для могили, я все одно вернусь до тебе! Я пам’ятником стану з бронзи у твоєму селі, отамось за вікном! Я зрозумів, Олесю, — стежка назад до тебе одна, один є шлях. Шлях геройства...».

Ернст фон Крауз. Його син Людвіг.

«Це був расовий гітлерівський пес останньої формації, жорстокий, лихий мерзотник, герой шибениць, масових палійств і ґвалтувань. Цей неук не раз ошарашував навіть свого старого вовка-батька одчайдушною своєю рішучістю і брутальною винахідливістю в розправах з ворогами імперії. Часом старий Крауз жахався свого виродка, проте німецька батьківська сентиментальність і давня жадібність мрійника завоювань заспокоювали його і радували. Ернст фон Крауз зневажав Гітлера, але він визнавав його цілковито».

«Цю землю можна їсти! На! їж! Я хочу дивитися на тебе, мій сину, як на символ свого буття отут!»

«Так не підкорятися і так умирати, як умирають українці, можуть лише люди високої марки. Коли я дивлюсь на їхню смерть, я завжди тремчу од жаху...»

«Людвігу, ти мусиш знати, у цього народу є нічим і ніколи не прикрита ахіллесова п’ята. Ці люди абсолютно позбавлені вміння прощати один одному незгоди навіть в ім’я інтересів загальних, високих. У них немає державного інстинкту... Ти знаєш, вони не вивчають історії. Дивовижно. Вони вже двадцять п’ять літ живуть негативними лозунгами одкидання Бога, власності, сім’ї, дружби! У них від слова нація остався тільки прикметник. У них немає вічних істин. Тому серед них так багато зрадників. От ключ до скриньки, де схована їхня загибель».

Максим Заброда (двобій із Лавріном Запорожцем). «Вони плювали один одному в очі Сибіром і стражданням, голодом і смертю. Вони плювали один одному в лице Гітлером, німецькими погромами і пожежами, шибеницями, рабством і шаленою ненавистю до Гітлера усього світу... Вони били один одного важкими іржавими уламками своєї важкої історії і стогнали обидва від ударів...

Запорожець неначе скам’янів увесь. Він побачив свою смерть — ось вона, топчеться зовсім близько, люта, невблаганна. І стрепенулася в Запорожця нелюдська жадоба життя. З широких українських степів, з ярів і темних байраків повіяло на нього смалятиною історії, головешками, димом і кривавою парою».

Христя Хуторна. «Я знаю, що мені не вийти звідси живою. Щось мені тут ось, — вона поклала руку на серце, — каже, що прийшла моя смерть, що зробила я щось запретне, зле і незаконне, що нема в мені Ні отієї, що ви казали, національної гордості, ні честі, ні гідності. Так скажіть мені хоч перед смертю, чому ж оцього в мене нема? А де ж воно, людоньки? Рід же наш чесний».

PreviousОлександр ДовженкоNext«Зачарована Десна»

Last updated 6 years ago

Was this helpful?