Ознаки прав людини

Ознаки прав людини

Ознаки прав людини

Права – це певні основні можливості, необхідні для гідного і вільного існування людини та її розвитку.

Існує декілька характеристик (ознак), які дозволяють розкрити сенс цього визначення.

• Суб’єкти (носії) прав

Коли ми говоримо «права людини» чи лише людей ми маємо на увазі? Йдеться не про проблеми прав, скажімо, вищих приматів, дельфінів чи роботів (дуже популярна тема в науковій фантастиці і футурології), бо це суто теоретична дискусія і крім того, вона часто зводиться до спроби пояснити, що ці істоти чи машини чимось нагадують людей (наприклад, мавпи мають зародки розуму та інтелекту, подібного до людського).

Проте чи мають права юридичні особи – об’єднання людей, тобто господарські товариства, громадські організації, профспілки? Ці об’єднання часто виступають умовою чи складовою реалізації певних прав. Приміром, релігійна свобода – це і право сповідувати релігію колективно, разом іншими, а значить і право створити власну церкву чи іншу організацію. Або право на підприємницьку діяльність може здійснюватися через створення фірми, в діяльності якої бере участь багато людей. Тому виконуючи цю роль, подібні об’єднання також є носіями прав людини і можуть ці права захищати. Наприклад, юридичні особи можуть звертатися за захистом до Європейського суду з прав людини.

Також, є так звані права певних соціальних груп (наприклад, релігійних чи національних меншин, дітей, жінок, біженців). Вони залишаються правами людини, але пов’язані з належністю до такої групи. Наприклад, право розвивати власну культуру чи мову, підтримувати національну ідентичність пов’язані саме з тим, що особа належить до певної етнічної групи.

• Історичний характер прав

Право мають історичний характер, вони зумовлені розвитком конкретного суспільства і людства загалом. Те, що сьогодні є цілком очевидним у сфері, могло не бути таким 50 чи 100 років тому. Скажімо, до 60-х років минулого століття Верховний Суд США не вважав, що сегрегація, (тобто окремі школи, університети, місця в автобусі чи кафе, чи заборона міжрасових шлюбів) порушує права людини. Або на початку ХХ століття у більшості європейських держав жінки не права голосу. А вже згаданий Джон Локк у ХVII столітті вважав, що релігійна свобода не означає право не вірити взагалі (атеїзм), а атеїсти є досить небезпечними людьми.

Крім того, науковий прогрес привносить у сферу прав людини все нові і нові питання: право на інтернет, право на цифрову особистість, права в сфері генної інженерії тощо.

• Природність прав

Права людини є природними. Слово «природний» тут не має біологічного забарвлення. Воно означає, що людина має права з огляду на людського статусу, а не тому, що вона є громадянином, чи належить до певної етнічної, релігійної або іншої групи. Держава не є джерелом прав, вона зобов’язана їх визнати і гарантувати. Іншими словами – права людини не даються державою, вони належать людині.

• Невід’ємність та невідчужуваність прав

Права є невід’ємними і невідчужуваними, тобто їх не можна відібрати і людина не може сама від них відмовитись. Закон, що позбавляє певну частину суспільства свободи слова, є просто актом свавілля. Контракт чи заява, якими людина відмовляється від права на справедливий суд або права на відпочинок, є нікчемними, вони не породжують жодних юридичних наслідків.

З невід’ємністю не слід плутати обмеження прав людини, що є наслідком її протиправних дій. Не є порушенням чи «відніманням», забиранням прав людини обмеження волі злочинця чи позбавлення його майна, здобутого злочинним шляхом. Не є також порушенням прав людини позбавлення батьківських прав осіб, що не піклуються про власних дітей. Але, безумовно, є таким порушенням, коли держава відбирає дітей, посилаючись на те, що у батьків «неправильна», з точки зору суспільства, культура чи релігія.

• Відмінність за значенням

Права людини є різними за значенням. Вони можуть абсолютними чи майже абсолютними (відносними), наприклад, заборона катування є абсолютною, вона не може порушуватися за жодних умов. Є права, які можуть бути обмежені. Наприклад, свобода пересування може обмежуватися у зоні стихійного лиха.

Інші права є предметом розумного балансування з іншими правами або іншими вагомими для суспільства цінностями – публічним порядком, безпекою, мораллю. В різних ситуаціях умовні «шальки терезів» можуть схилятися на той чи інший бік. Відомий американський юрист і суддя Верховного Суду Олівер Вендел Холмс-молодший казав, що свобода слова не захищає людину, яка кричить «пожежа!» у переповненому театрі і викликає цим паніку (зрозуміло, якщо насправді пожежі немає). Тож у такій ситуації перевагу має безпека тих, хто прийшов до театру. Натомість, в ситуації, коли журналіст публікує розслідування про приватне життя політика, свобода слова домінує над правом на приватність, адже суспільний інтерес полягає у тому, щоб володіти повною інформацією про людей, що ухвалюють важливі для всіх рішення.

Цей баланс може бути різним в різних суспільствах. Так, у Франції студентки державних університетів не мають можливості приходити на навчання у хіджабі. Натомість в Україні це можливо. Але в Україні жінка, що носить хіджаб, мусить його зняти, коли фотографується на паспорт чи водійське посвідчення. Головне – держава не може обмежувати права свавільно. Будь-яке обмеження повинно мати розумну мету і здійснюватися в найменш обтяжливий для людини спосіб.

Екстраординарні ситуації можуть збільшувати обмеження прав людини. Приміром, у військовий час держава вправі обмежити свободу зібрань, заборонити мітинг. Одночасно з цим є права, які не можуть бути обмежені за жодних обставин (заборона катування, право на справедливий суд, правову допомогу тощо). З цього виходить і чинна конституція України.

• Рівність прав

Права людини є рівними, кожна людина є носієм прав в рівній мірі. Це означає, що людині не можуть відмовити у правах на підставі її статі, раси, мови, релігії, сексуальної орієнтації тощо. Такі обмеження порушують права людини, вони є дискримінацією. Це дуже важливий момент. Права мають бути гарантовані всім. Право на справедливий суд належить і невинній людині, і злочинцеві. Право на релігійну свободу належить і тим, хто вірить в «нашу» релігію, і в будь-яку іншу релігію, і не вірить взагалі. Свобода слова має бути захищена і для тих, хто каже речі, що нам не подобаються. Як тільки ми починаємо гарантувати права лише для друзів, тих, хто нам подобається, тих, чиї погляди ми вважаємо правильними – права зникають.

Якщо певна група людей довгий час була об’єктом систематичної дискримінації, то держава може надати цій групі більш привілейоване становище, щоб досягти фактичної рівності у правах. І це не є порушенням прав людини. Наприклад, держава може сприяти жінкам у залученні до політики, оскільки вони довгий час були усунуті від участі в політичному житті. Іншими прикладами систематичної політики позитивних дій з відновлення рівності в правах можуть бути дії американської держави щодо темношкірого населення та індіанців, в Австралії – щодо корінного населення континенту.

• Адресованість державі

Права людини, передусім, адресовані державі. Вони є вимогами до держави, які мають бути втілені на рівні законодавства, правосуддя та адміністративної практики.

На побутовому рівні прийнято вважати, що право на життя – це вимога до іншої людини не відбирати життя. Насправді ж право на життя – це передусім вимога до держави не посягати на життя людини (зокрема, і у вигляді смертної кари, хоча тут єдиного стандарту в світі немає), убезпечити людину від посягань на її життя, а у випадку якщо таке посягання сталося, провести ефективне розслідування і притягнути винних до відповідальності. Тому може бути ситуація, коли вбивство сталося, але право на життя не порушено, бо держава має досить ефективну правоохоронну систему, провела належне розслідування, але з об’єктивних причин не виявила вбивцю.

Зараз також набуває популярності ідея горизонтального виміру прав людини, тобто уявлення про те, що права людини – це вимоги як до держави, так і до приватних осіб. Наприклад, якщо транснаціональна корпорація забруднює навколишнє середовище, видобуваючи корисні копалини, то можна казати, що вона порушує права людини, навіть якщо вона діє в цілком законний спосіб, тобто отримала від держави усі необхідні дозволи (це обставини відомої справи «Огоні проти Шелл», де нігерійська народність Огоні позивалася до корпорації Шелл, що видобувала на їхній території нафту з надзвичайно негативними екологічними наслідками, що зачіпали цих людей).