Політичний режим

Форма політичного режиму – сукупність способів, засобів та методів здійснення політичної влади, яка відображає характер взаємовідносин людини і держави.

Політичні режими поділяються на демократичні та недемократичні.

Для демократичних політичних режимів характерними є багатопартійність, можливість громадян шляхом виборів впливати на прийняття політичних рішень, контроль за діяльністю держави через інститути громадянського суспільства. Рішення в демократичному суспільстві приймаються на основі думки більшості, але з прагненням урахувати думку меншості. Водночас,

Демократія, однак, є неоднозначним явищем. Наприклад, Вінстон Черчилль досить суперечливо висловлювався про неї: «Кращий аргумент проти демократії – п’ятихвилинна бесіда з середньостатистичним виборцем» і «Демократія – найгірша форма правління, за винятком усіх інших».

Річ у тім, що демократія є ефективною лише за двох умов: високий рівень освіченості та високий матеріальний рівень життя населення. За інших обставин її переваги нівелюються. Так, в першій половині ХІХ століття, на африканському континенті за підтримки США і за прикладом форми держави в США було створено державу Ліберія. Однак, через низький рівень освіченості населення Ліберії позитивні риси демократії не стали поштовхом у розвитку цієї держави. Сьогодні Ліберія одна з найменш розвинутих держав світу з постійними громадянськими війнами та економічною кризою.

В умовах низького рівня освіченості та в складних політичних умовах, демократія приводить до влади популістів, які обіцяють швидке вирішення складних проблем. Зрозуміло, що пропоновані популістами рішення є неефективними й призводять до поглиблення економічної кризи. Як наслідок, на чергових виборах популісти знову отримують перемогу. Також, демократія є беззахисною проти диктаторів, які часто приходять до влади використовуючи її ж вади. Достатньо нагадати, що Адольф Гітлер прийшов до влади демократичним шляхом, опираючись на інститут виборів, використавши тотальне розчарування населення політиками та таке ж тотальне зубожіння Німеччини 30-х років ХХ століття.

Разом з тим, сьогодні ефективність демократії складно заперечити: абсолютна більшість економічно розвинутих країн є демократичними. Причини прості: демократія сприяє свободі думки, а значить і свободі підприємницької діяльності, що створює умови вільного ринку.

На противагу демократичним політичним режимам існують недемократичні, які поділяються на авторитарні та тоталітарні.

Сутність авторитарних режимів полягає в тому, що формально зберігаються демократичні інститути (вибори, багатопартійність, незалежні ЗМІ), однак, фактично влада зосереджена в руках однієї або невеликої кількості осіб, а наявність опозиційних політичних партій та ЗМІ використовується лише як аргумент для позиціонування держави на міжнародній арені як демократичної. Наприклад, в Росії на останніх виборах приймали участь опозиційні політичні партії, існують окремі незалежні ЗМІ (радіостанція «Ехо Москви», телеканал «Дождь»), проте реально вони їх вплив на політичне життя мізерний.

Сутність тоталітарних режимів полягає у визнанні єдинодозволеної доктрини, існуванні фігури “вождя”, забороні будь-яких політичних партій (крім правлячої), відсутності незалежних ЗМІ та тотальному контролю держави за всіма сферами суспільного і приватного життя людини.

Тоталітарні держави почали виникати в 20-их – 30-их роках ХХ століття і пов’язано це з появою та стрімким розвитком нових технологій (телебачення, радіо, кіно, друковані ЗМІ), які дозволяли цілодобово здійснювати вплив на людину. В сучасному світі, в умовах глобалізації, зробити це значно складніше. Тому сьогодні єдиною тоталітарною державою залишається КНДР (Корейська Народно-Демократична Республіка або Північна Корея). В той час, як у ХХ столітті тоталітарні режими певний час були при владі у таких державах: Радянський Союз, Німеччина, Італія, Іспанія, Югославія та інші.

Важливо відмітити, що обмеження доступу до інформації може стати передумовою встановлення авторитарного, а в подальшому – і тоталітарного режиму.

Політичний режим держави відображає рівень розвитку всього суспільства та його інститутів. Історія ХХ століття засвідчила, що за інших рівних умов демократичні режими впевнено виграють у недемократичних: достатньо порівняти рівень розвитку Північної і Південної Кореї, колишні західну (ФРН) та східну (НДР) Німеччини.