Територіальний устрій

Форма територіального устрою – це спосіб територіальної організації держави та характер взаємовідносин центральних і регіональних (місцевих) органів влади.

Найбільш поширеними формами територіального устрою є унітарна держава та федеративна держава (федерація). Кількість федеративних держав в світі значно менша: на 1 федерацію припадає 9 унітарних держав. На європейському континенті федеративними є такі держави: Бельгія, Швейцарія, Німеччина, Австрія, Боснія і Герцеговина, Росія.

Існує два поширені стереотипи (й не завжди правильні) щодо територіального устрою:

1) більш демократичною є федерація, оскільки вона теоретично має передбачати більшу автономність регіональних органів влади у порівнянні з унітарними державами. Втім, на практиці ситуації різні: в унітарній Іспанії місцева влада є більш незалежною у прийнятті рішень, ніж у федеративній Росії;

2) федеративна форма устрою властива для держав із великою чисельністю населення та площею, оскільки в умовах великої території центральним органам влади об’єктивно складніше впливати на місцеву владу. Й справді, такі великі держави як Росія, США, Бразилія, Індонезія, Канада, Мексика є федеративними. Проте, найбільша за кількістю населення держава світу, Китай – унітарна держава, а така невелика країна як Бельгія – федерація.

На форму територіального устрою впливають різні чинники: величина території, чисельність населення, історичні умови формування держави та етнічний (лінгвістичний) склад населення.

Щодо останнього, наприклад, федеративний устрій Бельгії обумовлений тим, що на її території проживають два етноси (народи): фламандці і валлонці. Перші культурно ближчі до голландців і розмовляють нідерландською мовою, в той час як друзі тяжіють до французької культури та спілкуються французькою.

Історичний чинник, в свою чергу, мав визначальне значення при формуванні федеративного устрою Німеччини: вона створювалася з різних держав і для їх об’єднання необхідно було гарантувати кожній з них високий ступінь автономії, який міг бути забезпечений лише в рамках федерації. Варто відзначити, що така закономірність характерна для федеративних держав: вони, як правило, утворюються за принципом «знизу-вверх» – шляхом об’єднання окремих держав чи державоподібних утворень (приклади: США, Канада, Швейцарія).

Водночас, чи не єдиним прикладом перетворення унітарної держави у федеративну є Бельгія. Ці зміни були пов’язані з конфронтацією між валлонцями та фламандцями та бажанням зберегти хоч якусь державу. Втім, таке перетворення не вплинуло на настрої бельгійців, які і нині прагнуть жити в двох різних державах, і лише неймовірні зусилля Європейського Союзу дозволяють зберігають Бельгію єдиною.

В унітарній державі центральна влада більшою чи меншою мірою зберігає вплив та контроль за виборними місцевими органами влади (через представника центральної влади в адміністративно-територіальній одиниці - області, провінції тощо). У федераціях система місцевих органів влади існує по суті ізольовано від центральних органів влади, а виборні місцеві органи влади не контролюють з боку центральних. Крім того, в окремих випадках суб’єкт федерації може мати власну судову, правову та податкову систему, які функціонують незалежно від федеральних. Для прикладу, в США кожний штат являє собою, по суті, окрему державу, очолювану губернатором, також є місцеві конгрес та верховний суд. Нагляду та контролю за ними центральна (федеральна) влада не здійснює. Натомість, в унітарній Франції в місцевих органах влади є представник держави - префект, який уособлює інтереси всієї держави і центрального уряду в регіонах.

В унітарних державах часто існують автономії, які є видом адміністративно-територіальних одиниць з особливим статусом і більшими повноваженнями у порівнянні з іншими територіями держави.

Є декілька причин існування автономій: етнічні, географічні (територіальні), релігійні, історичні, міжнародні. Так, автономія Корсики у Франції обумовлена етнічною відмінністю корсиканців, які ближчі до італійців та географічною віддаленістю острова. У складі Грузії Аджарія має статус автономії,оскільки аджарці сповідують іслам на відміну від решти грузинів, які є православними. Гонконг сьогодні є автономією у складі Китаю. Але ще у XIX столітті він був захоплений Великобританією, потім формально орендований нею на 99 років. У 1997 році строк оренди закінчився і територія повернулась до Китаю. При цьому, з метою пом’якшення процесу приєднання до Китаю, було застосовано принцип: «одна країна, дві системи»: Гонконгу надана широка автономія до 2047 року, яка включає контроль над законодавством, поліцейськими силам, грошовою системою, митною та імміграційною політикою, а також збереження представництва в міжнародних організаціях.

Щодо автономії Криму, то територія півострова була включена до території Української РСР у 1954 році. Перехід здійснювався в межах території СРСР й згідно рішення, прийнятого у відповідності до чинного на той час законодавства, тому він був цілком законним, на відміну він акту анексії Криму Російською Федерацією у 2014 р.

У 2014 році окремі експерти також намагалися обґрунтувати, що зміна територіального устрою в Україні на федеративну покращить рівень життя українців. Адже такі успішні в економічному плані держави як США, Німеччина та Канада є федераціями. Насправді ж, форма територіального устрою сама по собі не впливає на рівень економічного розвитку: Нігерія та Ефіопія також є федераціями, а Франція – унітарна держава.

Підсумовуючи, форма територіального устрою залежить від історичних традицій утворення конкретної держави та менталітету народу.