Факти
Рішення від 26 червня 2018 року
Завантажте повний текст рішення «Промислово-фінансовий консорціум «Інвестиційно-металургійний союз» проти України»
ФАКТИ
I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
A. Передісторія справи
1. Приватизація державного гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь»
6 серпня 2003 року Кабінет Міністрів прийняв рішення про приватизацію державного гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь» (надалі – «Криворіжсталь»). На той час Криворіжсталь був одним із найбільших у світі виробників сталі, чисельність персоналу якого становила близько 60 000 осіб, а його частка в загальному обсязі виробництва металу в Україні складала близько 20%. 4 листопада 2003 року Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції включило Криворіжсталь до переліку об’єктів державної власності, що підлягають приватизації. Згодом Міністерство промислової політики та Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку прийняли необхідні рішення для забезпечення приватизації цього підприємства.
Підприємство-заявник було створене в квітні 2004 року дев’ятьма приватними підприємствами, п’ять із яких контролював А., один із лідерів «Партії регіонів». Члени цієї партії займали більшість посад у Кабінеті Міністрів у 2003-2004 рр., у тому числі посаду Прем’єр-міністра. Решта чотири компанії належали або контролювалися П., зятем Л. Кучми, другого Президента України, який займав цей пост з 19 липня 1994 року по 23 січня 2005 року.
12 травня 2004 року Фонд державного майна (надалі – «Фонд») оголосив про проведення конкурсу з продажу пакета акцій Криворіжсталі у розмірі 93,02% статутного капіталу цього підприємства. Згідно з умовами конкурсу учасник конкурсу мав виробляти один мільйон тон вугілля українського походження та два мільйони тон сталі в Україні протягом кожного з останніх трьох років до початку конкурсу. Підприємство-заявник взяло участь у цьому конкурсі.
З шістьох пропозицій, поданих різними компаніями, Фонд обрав пропозиції підприємства-заявника та Консорціуму «Індустріальна група», вирішивши, що саме ці компанії відповідають умовам конкурсу.
14 червня 2004 року підприємство-заявника було визнано переможцем конкурсу. Того самого дня підприємство-заявник уклало з Фондом договір купівлі-продажу і сплатило за зазначені акції 4 260 000 000 гривень, що було еквівалентно приблизно 608 000 000 євро на той час. Акції було переведено на депозитний рахунок підприємства-заявника в «ІНГ Банку Україна».
23 липня 2004 року підприємство-заявник призначило Т. для представництва його інтересів як власника акцій Криворіжсталі і виконання формальностей, пов’язаних із здійсненням передачі за договором від 14 червня 2004 року.
Не надавши жодних додаткових уточнень чи доказів, підприємство-заявник заявило, що воно вклало значні фінансові ресурси в Криворіжсталь в період перебування Криворіжсталі під його контролем.
2. Президентські вибори 2004 року та реприватизація Криворіжсталі
Законність та прозорість приватизації Криворіжсталі було оскаржено політичною опозицією, на чолі якої у 2004 році були пан В. Ющенко, пані Ю. Тимошенко та пан О. Мороз. У своїх публічних заявах всі вони звинувачували Президента Кучму, П. та А. у шахрайстві та закликали повернути підприємство у державну власність.
Під час передвиборчої президентської кампанії 2004 року це питання стало предметом дебатів між двома основними претендентами, паном Ющенком та паном Януковичем. Пан Янукович, кандидатуру якого відкрито підтримував Президент Кучма та А., наполягав на законності та справедливості приватизації Криворіжсталі.
З кінця листопада 2004 року по січень 2005 року прокотилася хвиля протестів безпосередньо після другого туру виборів 2004 року, які, згідно з численними повідомленнями національних і міжнародних спостерігачів, супроводжувалися масовою корупцією, залякуванням виборців та прямою фальсифікацією виборів. Ці події широко відомі як «Помаранчева революція».
За результатами повторного голосування 26 грудня 2004 року пан Янукович програв пану Ющенку, який 23 січня 2005 року став третім Президентом України. 24 січня 2005 року пані Тимошенко було призначено виконувачем обов’язків Прем’єр-міністра. 4 лютого 2005 року Верховна Рада затвердила новий склад очолюваного нею Кабінету Міністрів. «Партія регіонів» перейшла в парламентську опозицію.
За повідомленнями різних ЗМІ, що були надані підприємством-заявником, з січня по квітень 2005 року Президент Ющенко і Прем’єр-міністр Тимошенко публічно заявляли, що приватизація Криворіжсталі була незаконною і що підприємство буде повернуто державі і в подальшому перепродано.
Зокрема, в інтерв’ю 26 січня 2005 року Прем’єр-міністр Тимошенко заявила, що «українські підприємства, такі як «Криворіжсталь», які були нахабно вкрадені, мають бути повернуті державі».
4 лютого 2005 року Президент Ющенко, звертаючись до Верховної Ради, заявив:
«...Я обіцяю, що ми проведемо чесну приватизацію цього року. Об’єкти, які вкрадені, будуть повернуті до держави, починаючи від Криворіжсталі ...»
12 лютого 2005 року Кабінет Міністрів скасував своє рішення від 6 серпня 2003 року, яким було розпочато приватизацію Криворіжсталі. 15 лютого 2005 року Фонд також скасував свої рішення щодо приватизації.
8 червня 2005 року Криворіжсталь перейшла під контроль держави, згідно з рішеннями господарських судів, які визнали приватизацію Криворіжсталі незаконною (див. пункти 51-53 та 56-57 нижче). Постановою від 11 червня 2005 року Кабінет Міністрів визнав договір від 14 червня 2004 року недійсним та вилучив акції Криворіжсталі у підприємства-заявника.
У невстановлену дату кошти, сплачені за акції підприємства у 2004 році, були повернуті підприємству-заявнику.
Двома постановами від 23 червня 2005 року Кабінет Міністрів розпочав процедуру нового продажу 93,02% акцій Криворіжсталі. 9 серпня 2005 року Кабінет Міністрів погодив умови конкурсу. Наступного дня було офіційно оголошено про проведення конкурсу.
Підприємство-заявник не брало участі у конкурсі. Натомість воно оскаржило постанови органів влади, прийняті в лютому та червні 2005 року, до господарських судів та судів загальної юрисдикції, але безуспішно. Підприємство-заявник не надало жодних додаткових подробиць щодо цих проваджень.
24 жовтня 2005 року конкурс було завершено проведенням аукціону, який транслювався наживо провідними телеканалами. Компанію «Міттал Стіл Німеччина ГмбХ» (Mittal Steel Germany GmbH) було визнано переможцем конкурсу. 28 жовтня 2005 року вона уклала з Фондом договір купівлі-продажу і стала власником 93,02% акцій Криворіжсталі за ціною 24 200 000 000 грн., що на той час було еквівалентно приблизно 3 964 021 752 євро. Згодом правонаступником компанії «Міттал Стіл Німеччина ГмбХ» (Mittal Steel Germany GmbH) стала компанія «АрселорМіттал Дуйсбург ГмбХ» (ArcelorMittal Duisburg GmbH), яка, відповідно до документів, наданих цією компанією, інвестувала значні кошти в Криворіжсталь.
3. Події після виборів 2004 року стосовно одного з власників підприємства-заявника
За інформацією підприємства-заявника, після виборів 2004 року А. став об’єктом нападок через свої політичні погляди та приналежність. Зокрема, компанії, що перебували у його власності чи під його контролем, були піддані численним перевіркам з боку органів влади. За неофіційною інформацією, органи влади намагалися націоналізувати деякі з цих підприємств, проте безуспішно. Підприємство-заявник надало копії декількох клопотань до національних органів влади, поданих третіми особами з метою запобігти націоналізації цих підприємств.
B. Провадження у судах загальної юрисдикції, ініційовані приватними особами
1. Провадження, ініційовані Н., С., та Х.
28 травня, 3 та 11 червня 2004 року, відповідно, три приватні особи, адвокат Н., що практикує в м. Києві, і народні депутати С. та Х., звернулися до Голосіївського районного суду м. Києва з трьома окремими адміністративними скаргами на рішення Фонду та Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку щодо організації конкурсу 2004 року, стверджуючи, що ці рішення порушують право кожного громадянина на участь у приватизації державного майна.
У невизначену дату голова Апеляційного суду м. Києва передав справу на розгляд Печерського районного суду м. Києва (надалі – «Печерський суд»). Окремими рішеннями від 8 та 14 червня 2004 року останній відмовив у розгляді цих скарг і видав постанову про негайне примусове виконання своїх рішень. Жодної копії цих рішень Суду надано не було.
2 серпня 2004 року Апеляційний суд м. Києва частково змінив рішення від 8 та 14 червня 2004 року, виключивши з них положення про їх негайне примусове виконання.
2. Провадження, ініційоване І. та Н.
14 червня 2004 року І., приватна особа, та Н. звернулися до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Фонду, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку та «ІНГ Банку Україна», оскаржуючи законність їхніх рішень та дій, пов’язаних із приватизацією Криворіжсталі. У невизначену дату справу було передано на розгляд Печерського суду.
За заявою позивачів підприємство-заявника було залучено до участі у справі в якості третьої особи. Листами від 20 жовтня та 25 листопада 2004 року прокурор Печерського району звернувся до суду з клопотанням про участь у справі для представництва інтересів І. та держави. Його клопотання було задоволено.
C. Провадження в господарських судах, ініційовані Консорціумом «Індустріальна група»
25 червня 2004 року Консорціум «Індустріальна група», який програв конкурс у 2004 році, ініціював провадження у Господарському суді м. Києва за позовом до підприємства-заявника, Фонду, Міністерства промислової політики та Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, оскаржуючи законність рішень органів влади, прийнятих у зв’язку з приватизацією Криворіжсталі, та договору від 14 червня 2004 року. Він стверджував, що конкурс, проведений у 2004 році, був незаконним і нечесним.
Зокрема, Консорціум «Індустріальна група» заявив, що акції Криворіжсталі були випущені з порушенням законодавства; що про проведення конкурсу не було своєчасно оголошено; що умови конкурсу були надто обмежувальними, звузивши, таким чином, коло потенційних учасників та порушивши передбачене законодавством право кожного громадянина на участь у приватизації державного майна; що акції мали продаватися на фондовій біржі; та що сукупна сума його пропозиції, включаючи грошові кошти, які він планував інвестувати в Криворіжсталь, була вищою за суму, сплачену підприємством-заявником за акції цього комбінату. Консорціум також стверджував, що через те, що скарги трьох приватних осіб на рішення щодо організації конкурсу у 2004 році перебували на розгляді в судах з травня по червень 2004 року, будь-яке рішення, прийняте в період з 8 по 14 червня 2004 року стосовно конкурсу, було недійсним.
5 липня 2004 року підприємство-заявник звернулося до суду з зустрічним позовом до інших сторін у справі, в якому просило суд визнати за ним право на 93,02% акцій Криворіжсталі.
Процесуальною ухвалою від 20 липня 2004 року Господарський суд м. Києва залучив до участі у справі Генеральну прокуратуру і зобов’язав її призначити свого представника для участі у судовому розгляді. Незважаючи на цю ухвалу, у 2004 році жоден прокурор не з’явився в засідання Господарського суду м. Києва чи Вищого господарського суду.
Криворіжсталь брала участь у справі в якості третьої особи.
19 серпня 2004 року Господарський суд м. Києва, ретельно розглянувши доводи Консорціуму «Індустріальна група», відхилив їх як необґрунтовані і постановив, що приватизація Криворіжсталі була проведена відповідно до чинного законодавства. Суд встановив, зокрема, що права громадян на участь у приватизації не були обмежені, оскільки вони мали можливість створювати підприємства та брати участь у конкурсі через них. Він також зазначив, що скарги приватних осіб на конкурс були подані з порушенням законодавства, а, отже, не мали призупиняючої дії. Після цього суд підтвердив майнові права підприємства-заявника на акції Криворіжсталі і заборонив відповідачам вчиняти будь-які дії, які б порушували ці права.
Консорціум «Індустріальна група» подав касаційну скаргу до Вищого господарського суду.
22 жовтня 2004 року Вищий господарський суд провів засідання у присутності представників сторін і залишив без змін рішення від 19 серпня 2004 року. Сторони не оскаржували рішення від 22 жовтня 2004 року до Верховного Суду.
7 лютого 2005 року Генеральний прокурор звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою в інтересах держави, стверджуючи, що оскаржувані рішення Господарського суду м. Києва та Вищого господарського суду стосувалися прав та обов’язків Кабінету Міністрів. Генеральний прокурор клопотав про поновлення строку для подання його скарги, стверджуючи, без надання додаткових уточнень, що він пропустив встановлений строк через те, що дізнався про рішення від 22 жовтня 2004 року лише під час вивчення скарги С., поданої до Генерального прокурора. За словами Уряду, Генеральна прокуратура отримала цю скаргу 30 грудня 2004 року, і в ній переважно оскаржувалося рішення Вищого господарського суду від 22 жовтня 2004 року.
У своїй скарзі Генеральний прокурор переважно оскаржував застосування законодавства Господарським судом м. Києва та Вищим господарським судом і стверджував, що рішення цих судів суперечили рішенню Верховного Суду, прийнятому в аналогічній справі. Він також стверджував, що ці суди не залучили до участі у провадженні Кабінет Міністрів при тому, що предмет спору стосувався його функцій згідно з відповідними положеннями про приватизацію.
17 лютого 2005 року Верховний Суд задовольнив клопотання про поновлення строку та відкрив провадження для розгляду касаційної скарги Генерального прокурора по суті. Копії цієї процесуальної ухвали Суду надано не було.
1 березня 2005 року Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу Генерального прокурора, скасував рішення судів нижчих інстанцій і направив справу на новий розгляд. Він встановив, що відповідно до законодавства України ані Консорціум «Індустріальна група», ані підприємство-заявник не відповідали кваліфікаційним вимогам для участі у конкурсі 2004 року; що про проведення конкурсу не було своєчасно оголошено відповідно до вимог законодавства; та що суди нижчих інстанцій, задовольняючи зустрічний позов підприємства-заявника, неправильно застосували норми процесуального права, якими передбачалося, що зустрічний позов не може бути поданий одним відповідачем до іншого відповідача в одній справі.
21 березня 2005 року заступник Генерального прокурора звернувся до Господарського суду м. Києва, до якого було передано справу, з позовом в інтересах держави та від імені Фонду до підприємства-заявника, Міністерства промислової політики та Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку. У своєму позові він вимагав скасувати рішення про приватизацію Криворіжсталі та договір від 14 червня 2004 року. Крім того, він вимагав повернути акції Криворіжсталі Фонду і просив суд вилучити зазначені акції в якості тимчасового заходу до остаточного вирішення спору.
Заступник Генерального прокурора стверджував, що конкурс, проведений у 2004 році, був незаконним і нечесним, зокрема в частині умов, яким мали відповідати потенційні учасники. Він також заявив, що учасники конкурсу, пропозиції яких було обрано, не відповідали вимогам законодавства для участі в цьому конкурсі.
23 березня 2005 року суд провів закрите засідання, на якому прийняв рішення про відкриття провадження і запропонував сторонам надати свої доводи у справі. Він також призначив наступне засідання на 1 квітня 2005 року.
Ухвалою від 1 квітня 2005 року суд залучив «ІНГ Банк Україна», в якому були розміщені спірні акції, до участі у справі в якості відповідача. Було задоволено клопотання Генеральної прокуратури про участь у справі в якості третьої особи від імені Кабінету Міністрів.
15 квітня 2005 року підприємство-заявник звернулося до суду з клопотанням про допуск представників ЗМІ на судові засідання у цій справі. Суд відхилив це клопотання, дійшовши висновку, що представники ЗМІ не отримали офіційного дозволу від адміністрації суду.
Зрештою, представники ЗМІ отримали необхідний дозвіл і були присутні на судових засіданнях.
21 квітня 2005 року копію рішення Печерського суду від 21 квітня 2005 року (див. пункт 83 нижче) було долучено до матеріалів справи і досліджено судом у судовому засіданні того самого дня.
22 квітня 2005 року суд виніс рішення у цій справі, яким задовольнив вимоги Консорціуму «Індустріальна група» та Генеральної прокуратури, які, як було встановлено судом, були однаковими за своїм характером. Він скасував рішення органів влади про приватизацію 2004 року та договір від 14 червня 2004 року і зобов’язав Фонд повернути грошові кошти, сплачені підприємством-заявником за акції Криворіжсталі. Суд залишив зустрічний позов підприємства-заявника без задоволення і зобов’язав повернути акції Фонду і сплатити державі 1 903 грн., що на той час було еквівалентно приблизно 291 євро, для відшкодування судових витрат.
Суд постановив, що Фонд своєчасно не опублікував оголошення про проведення конкурсу; що він незаконно запровадив умову стосовно виробництва вугілля та сталі; що Фонд не визначив конкретні умови продажу певної кількості акцій Криворіжсталі поза конкурсом; що рішення, прийняті Фондом в період з 8 по 14 червня 2004 року стосовно конкурсу, були недійсними, оскільки в той період на розгляді в судах перебували скарги трьох приватних осіб на рішення щодо організації конкурсу 2004 року; та що підприємство-заявник і Консорціум «Індустріальна група» незаконно були допущені до участі в конкурсі.
Процесуальною ухвалою від 28 квітня 2005 року суд вилучив спірні акції. Того самого дня виконавчою службою було відкрито виконавче провадження щодо примусового виконання зазначеної ухвали.
Підприємство-заявник оскаржило рішення від 22 квітня 2005 року та ухвалу від 28 квітня 2005 року. Згідно з текстом рішення Київського апеляційного господарського суду від 2 червня 2005 року (див. пункт 56 нижче), підприємство-заявник стверджувало, що Господарським судом м. Києва було неправильно встановлено обставини справи і неправильно застосовано норми законодавства. Крім того, підприємство-заявник оскаржило законність дій представників виконавчої служби щодо примусового виконання ухвали від 28 квітня 2005 року. Копії апеляційної скарги підприємства-заявника Суду надано не було.
В рамках апеляційного провадження підприємство-заявник просило Київський апеляційний господарський суд зупинити провадження у господарських судах до закінчення проваджень у судах загальної юрисдикції (див. пункти 81-87 нижче). Суд відмовив в задоволенні цього клопотання на тій підставі, що останні зазначені провадження не мали вирішального значення для вирішення господарської справи.
2 червня 2005 року Київський апеляційний господарський суд частково змінив рішення від 22 квітня 2005 року. Зокрема, він дійшов висновку, що в задоволенні позовних вимог Консорціуму «Індустріальна група» має бути відмовлено, оскільки консорціум не відповідав вимогам для участі у конкурсі 2004 року. Апеляційну скаргу підприємства-заявника було відхилено як необґрунтовану.
Тим самим рішенням апеляційний суд скасував ухвалу від 28 квітня 2005 року через недотримання норм процесуального права і відмовився розглядати скарги підприємства-заявника на судових виконавців на тій підставі, що це питання не підпадало під його юрисдикцію. Крім того, суд постановив вилучили акції Криворіжсталі для забезпечення вимог Генеральної прокуратури.
Підприємство-заявник подало касаційну скаргу. Копії касаційної скарги Суду надано не було.
21 липня 2005 року Вищий господарський суд відхилив касаційну скаргу підприємства-заявника у зв’язку з її необґрунтованістю.
31 серпня 2005 року колегія у складі трьох суддів Верховного Суду відхилила наступну касаційну скаргу підприємства-заявника. Копії цієї скарги Суду надано не було.
Під час провадження у господарських судах з лютого по червень 2005 року підприємство-заявник неодноразово оскаржувало недотримання принципу безсторонності суддями та судами, які розглядали його справу, стверджуючи, що вони ухвалювали свої рішення та діяли під впливом вищих посадових осіб держави. Згідно з текстом рішення Господарського суду м. Києва від 22 квітня 2005 року та рішення Київського апеляційного господарського суду від 2 червня 2005 року (див. пункти 51-52 та 5657 вище), процесуальні клопотання підприємства-заявника було відхилено як необґрунтовані. Жодних додаткових пояснень з цього приводу судами надано не було.
D. Офіційні заяви стосовно проваджень у господарських судах, ініційованих Консорціумом «Індустріальна група»
Після 1 березня 2005 року і поки справа підприємства-заявника перебувала на розгляді в господарських судах, Президент і Прем’єр-міністр зробили низку офіційних заяв стосовно проваджень. Підприємство-заявник надало різні повідомлення ЗМІ, в яких було відтворено ці заяви та/або розтлумачено їх зміст. Уряд стверджував, що в деяких повідомленнях зміст зазначених заяв було передано неточно. Зокрема, Уряд послався на повідомлення стосовно прес-конференції Прем’єр-міністра, що відбулася 5 квітня 2005 року, на якій Прем’єр-міністр зробила заяви щодо того, коли може закінчитися триваюче провадження у Господарському суді м. Києва.
За низкою інших повідомлень ЗМІ, на прес-конференції 11 квітня 2005 року Прем’єр-міністр заявила:
«... Об’єкти, такі як Криворіжсталь... Я вважаю, що сьогодні [влада] бере участь у судовому провадженні щодо повернення цих активів державі. Ми впевнені в тому, що маємо чітку позицію [щодо справи], і ці підприємства будуть повернуті державі...»
В інтерв’ю 14 квітня 2005 року Президент заявив:
«... Якщо власники добровільно не йдуть на зустріч, ми йдемо правовим шляхом до кінця і виграємо її [справу], безсумнівно. [Проте] це займе декілька місяців...
Об’єкт вкрадено, і ціна цієї крадіжки складає декілька мільярдів доларів [США]. Для мене це є фактом...
Ми готуємо умови нового конкурсу...»
23 квітня 2005 року, коментуючи можливість оскарження підприємством-заявником судового рішення від 22 квітня 2005 року, Прем’єр-міністр заявила:
«... Це буде важливе рішення апеляційного [суду]. Воно свідчитиме не лише про об’єктивність суду, але й про [минулі] переговори за зачиненими дверима між різними представниками влади та бізнесу...»
E. Провадження у судах загальної юрисдикції, ініційовані Консорціумом «Індустріальна група»
В липні 2004 року Консорціум «Індустріальна група» ініціював провадження у Печерському суді за позовом до підприємства-заявника, Фонду, Міністерства промислової політики та Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, оскаржуючи законність рішень органів влади, прийнятих у зв’язку з приватизацією Криворіжсталі, та договору від 14 червня 2004 року. Консорціум «Індустріальна група» спирався переважно на ті самі обставини і міркування, які зазначаються в його позовах, поданих до господарських судів. Його позови, що розглядалися в судах загальної юрисдикції, містили додатковий елемент – оскарження правомірності призначення Т. 23 липня 2004 року представником підприємства-заявника в рамках проваджень, що мали місце після проведення конкурсу 2004 року.
Т. брав участь у провадженнях в якості відповідача. Криворіжсталь брала участь у провадженнях в якості третьої особи.
25 серпня 2004 суд ухвалив рішення, яким відмовив в задоволенні позовних вимог Консорціуму «Індустріальна група». Суд мотивував своє рішення здебільшого такими ж підставами, які були викладені в рішенні Господарського суду м. Києва від 19 серпня 2004 року (див. пункт 37 вище).
1 та 27 грудня 2004 року, відповідно, Апеляційний суд м. Києва та колегія у складі трьох суддів Верховного Суду залишили без змін рішення від 25 серпня 2004 року.
9 лютого 2005 року Н. звернулася до Печерського суду з заявою про перегляд вищезгаданої справи у зв’язку з нововиявленими обставинами. Зокрема, вона аргументувала, що висновки щодо права кожного громадянина на участь у приватизації державного майна, які містилися в судовому рішенні від 25 серпня 2004 року, суперечили рішенню Конституційного Суду від 1 грудня 2004 року (див. пункт 99 нижче). Вона також стверджувала, що судам не було відомо про те, що рішення Печерського суду від 8 та 14 червня 2004 року були оскаржені в апеляційному порядку, а, отже, вони ще не були остаточними до 2 серпня 2004 року.
Заяву Н. розглядав той самий суддя Печерського суду, який слухав справу в рамках основного провадження.
Телеграмою від 15 лютого 2005 року суд повідомив підприємство-заявника, що судове засідання відбудеться наступного дня на прохання Н.
15 лютого 2005 року підприємство-заявник подало до суду клопотання про ознайомлення з матеріалами справи. В задоволенні клопотання було відмовлено.
16 лютого 2005 року відбулося судове засідання для розгляду заяви Н. по суті. Консорціум «Індустріальна група», Т., Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку і Криворіжсталь, які були сторонами основного провадження, не брали участі у цьому засіданні.
Представники підприємства-заявника заявили клопотання про відкладення розгляду справи для ознайомлення з матеріалами справи та перенесення судового засідання на тій підставі, що їх не було поінформовано про суть заяви до початку судового засідання і, відповідно, вони не мали змоги підготуватися до нього. Вони також заявили відвід судді, який розглядав справу, поставивши під сумнів його безсторонність.
Суддя відхилив клопотання представників підприємства-заявника і зачитав заяву Н.
Представники підприємства-заявника заперечили проти заяви, стверджуючи, що Н. не мала права просити перегляду справи, оскільки вона не була стороною первісного провадження і не існувало нововиявлених обставин чи інших підстав для поновлення проваджень.
Представники підприємства-заявника не отримали копії заяви ані до, ані під час судового засідання.
17 лютого 2005 року суд задовольнив заяву. Він встановив, що право кожного громадянина, у тому числі Н., на участь у приватизації та на оскарження її законності, було підтверджено рішенням Конституційного Суду від 1 грудня 2004 року. Він також постановив, що ухвала від 8 червня 2004 року стосовно скарги Н. щодо конкурсу 2004 року ще не набрала чинності у той час, коли відбувався конкурс, а, отже, вона не могла бути однією з підстав для відмови в задоволенні вимог Консорціуму «Індустріальна група».
Суд скасував своє рішення від 25 серпня 2004 року і постановив , щорішення судів вищих інстанцій від 1 та 27 грудня 2004 року втратили чинність.
У невизначену дату справу було передано на новий розгляд до іншого судді Печерського суду.
F. Об’єднане провадження в судах загальної юрисдикції
28 лютого 2005 року, після розгляду заяви Н., Печерський суд вирішив об’єднати в одне провадження позовні вимоги I., Н. та Консорціуму «Індустріальна група» (див. пункти 30 та 65 вище), дійшовши висновку, що вони носили однаковий характер і стосувалися тих самих відповідачів.
У невизначену дату підприємство-заявник звернулося до того ж суду із заявою про перегляд ухвали від 17 лютого 2005 року у зв’язку з нововиявленими обставинами.
21 квітня 2005 року суд задовольнив заяву підприємства-заявника, скасував ухвалу від 17 лютого 2005 року та відхилив заяву Н. від 9 лютого 2005 року на тій підставі, що вона не брала участі у первісному провадженні за позовом Консорціуму «Індустріальна група».
Окремою ухвалою від тієї ж дати суд відмовив у задоволенні позовних вимог І. та Н., встановивши, що вони не брали участі у конкурсі 2004 року і що їхні вимоги щодо предмета позову були необґрунтованими. Суд встановив, що їхні позовні вимоги становили завуальовану спробу врегулювати спір між юридичними особами, які підпадали під юрисдикцію господарських судів.
Рішеннями від 20 та 27 липня 2005 року Апеляційний суд м. Києва скасував ухвалу від 21 квітня 2005 року, зазначивши, що у зв’язку з нововиявленими обставинами ухвала від 17 лютого 2005 року не підлягала перегляду та що, з урахуванням статті 6 Конвенції, Печерський суд незаконно обмежив право І. та Н. на доступ до суду.
15 жовтня 2007 року Апеляційний суд Донецької області, діючи як касаційна інстанція, залишив рішення від 20 та 27 липня 2005 року без змін.
Справу було передано до Печерського суду, який рішенням від 6 лютого 2008 року відмовився розглядати позов Консорціуму «Індустріальна група» через неявку його представників у судове засідання.
Жодної апеляційної скарги на рішення від 6 лютого 2008 року подано не було. За словами Уряду, на підставі цього рішення об’єднане провадження в судах загальної юрисдикції було припинено. Підприємство-заявник не оскаржувало цього рішення.
Last updated