Факти. Відповідне національне законодавство та практика

Рішення від 26 червня 2018 року

Завантажте повний текст рішення «Промислово-фінансовий консорціум «Інвестиційно-металургійний союз» проти України»

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ТА ПРАКТИКА

A. Господарський процесуальний кодекс 1991 року в редакції, чинній на момент подій, що розглядаються

1. Статтею 53 цього Кодексу передбачалося, що, за заявою сторони, прокурора чи зі своєї ініціативи суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк.

2. Згідно зі статтями 111-11, 111-14 та 111-16, рішення Вищого господарського суду мало законну силу після його винесення, але сторони у справі і Генеральний прокурор мали право оскаржити його у касаційному порядку до Верховного Суду протягом одного місяця з дня його прийняття.

3. Статтею 111-15 передбачалося, що Верховний Суд розглядає касаційні скарги, якщо вони подані з таких підстав: (i) з мотивів застосування Вищим господарським судом України закону чи іншого нормативно-правового акта, що суперечить Конституції; (ii) у разі невідповідності оскаржуваної постанови рішенням Верховного Суду України чи Вищого суду іншої спеціалізації з питань застосування норм матеріального права; (iii) через різне застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону чи іншого нормативно-правового акта у аналогічних справах; (iv) з мотивів невідповідності постанови міжнародним договорам, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України; та (v) на підставі визнання оскаржуваної постанови міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, такою, що порушує міжнародні зобов’язання України.

4. Відповідно до статті 111-19 Верховний Суд мав право скасувати постанову Вищого господарського суду у разі її невідповідності Конституції України чи міжнародним договорам, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, чи у разі іншого неправильного застосування норм матеріального права. Постанова Верховного Суду була остаточною і оскарженню не підлягала (стаття 111-20).

B. Цивільний процесуальний кодекс 1963 року (втратив чинність з 1 вересня 2005 року)

1. Як зазначено в статті 4 цього Кодексу, усяка заінтересована особа мала право звернутись до суду за захистом порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу.

2. Статтею 248-1 Кодексу встановлено, що громадянин мав право звернутися до суду із скаргою, якщо він вважав, що рішенням, дією або бездіяльністю органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадової і службової особи порушено його права, свободи чи законні інтереси. Відповідно до статті 248-4 подання такої скарги до суду зупиняло виконання оскарженого акта.

3. Згідно зі статтею 347-2 цього Кодексу, рішення і ухвали судів першої, апеляційної та касаційної інстанції могли бути переглянуті у зв’язку з нововиявленими обставинами. Тією ж статтею було визначено п’ять підстав для такого перегляду: (i) істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі заявникові; (ii) завідомо неправдиві показання свідка, завідомо неправильні висновки експертів, завідомо неправильний переклад, фальшивість документів або речових доказів, що потягло за собою ухвалення незаконного рішення, що встановлено вироком суду, який набрав законної сили; (iii) злочинні дії сторін, інших осіб, які брали участь у справі, чи злочинні діяння суддів, вчинені при розгляді даної справи, встановлені вироком суду, що набрав законної сили; (iv) скасування рішення, вироку або ухвали (постанови) суду чи постанови іншого органу, що стали підставою для постановлення цього рішення, цієї ухвали; та (v) визнання неконституційним закону, який був застосований судом при вирішенні справи.

4. Статтею 347-3 Кодексу передбачалося, що заяви про перегляд рішень і ухвал у зв’язку з нововиявленими обставинами могли подати сторони, інші особи, які беруть участь у справі, та прокурор протягом трьох місяців з дня встановлення обставини, що є підставою для їх перегляду.

5. Згідно зі статтею 347-6, заяву про перегляд суд мав розглядати у судовому засіданні, про яке мали бути повідомлені сторони, інші особи, які беруть участь у справі, та прокурор. Їх неявка не вважалася перешкодою для розгляду заяви судом. У разі задоволення судом заяви і скасування рішення чи ухвали справа мала розглядатися судом у порядку, встановленому цим Кодексом.

6. Відповідно до статті 347-7 Кодексу ухвала суду про задоволення заяви про перегляд рішення або ухвали у зв’язку з нововиявленими обставинами вважалася остаточною і оскарженню не підлягала.

C. Рішення Конституційного Суду від 1 грудня 2004 року

1. У відповідних положеннях рішення Конституційного Суду зазначено таке:

   «1. Народні депутати України звернулися до Конституційного Суду України з клопотанням дати офіційне тлумачення поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається у частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу ..., а також [офіційне] роз’яснення, «чи стосується це поняття інтересу фізичної особи - акціонера акціонерного товариства, що звертається до суду за захистом порушених прав акціонерного товариства, ..., враховуючи ту обставину, що внаслідок порушених прав акціонерного товариства порушуються також права акціонера[-ів] цього товариства, закріплені у чинному законодавстві України та/або статуті товариства».

   ...

   Конституційний Суд вирішив:

   1. Поняття «охоронюваний законом інтерес» ... треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, ... [прагнення], що є самостійним об’єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, [принципам] справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

   2. В аспекті поставленого у конституційному поданні питання положення частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України треба розуміти так, що акціонер може захищати свої права та охоронювані законом інтереси шляхом звернення до суду у випадку їх порушення, оспорювання чи невизнання самим акціонерним товариством, [акціями якого він володіє], органами чи іншими акціонерами цього товариства.

   Порядок судового захисту порушених будь-ким, у тому числі й третіми особами, прав та охоронюваних законом інтересів акціонерного товариства, які не можуть вважатися тотожними простій сукупності індивідуальних ... інтересів його акціонерів, визначається законом.

   ...»