Факти
Рішення від 17 квітня 2018
Завантажте повний текст рішення «Лазоріва проти України»
ФАКТИ
I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
A. Обставини, які передували справі
1. Приватизація державного гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь»
Заявниця народилась у 1966 році в м. Чернівці, Україна. У 1984 році вона переїхала до м. Магадан в Російській Федерації (яке знаходиться в 12 000 кілометрів від м. Чернівці), де вона отримала вищу педагогічну освіту та працювала шкільним вчителем більше двадцяти років.
Сестра заявниці К.Т.О., громадянка Російської Федерації, також проживала в м. Магадан певний період часу. У лютому 1993 року К.Т.О. народила дівчинку К.Л.С., яка також є громадянкою Російської Федерації. У грудні 1993 р. К.Т.О. разом з К.Л.С. переїхали до м. Чернівці, де жили її батьки (бабуся та дідусь К.Л.С.). В подальшому близько десяти років К.Л.С. виховували бабуся і дідусь.
У 2004 році батьки заявниці та К.Л.С. переїхали до м. Людиново Калузької області в Росії (яке знаходиться приблизно в 1100 км від м. Чернівці та близько 11 000 км від м. Магадан). У серпні 2007 року К.Л.С. переїхала до м. Магадан і з того часу жила разом із заявницею у її квартирі.
Рішенням від 29 грудня 2007 року мер м. Магадан призначив заявницю опікуном К.Л.С. на підставі того, що батьки дитини не піклувались про неї.
20 лютого 2009 року Магадський міський суд задовольнив позов заявниці та позбавив батьків К.Л.С. їхніх батьківських прав щодо дитини на підставі того, що вони не піклувалися про неї протягом більше п'ятнадцяти років. Рішення не оскаржувалось і 11 березня 2009 року воно набрало законної сили. Інформація про те, чи були батьки К.Л.С. поінформовані про це рішення, Суду надано не було.
B. Спроби заявниці стати опікуном (особою, яка опікується дітьми молодше чотирнадцяти років) другої дитини її сестри
У березні 2007 року К.Т.О. народила хлопчика К.О.С., щодо громадянства якого сторони не дійшли згоди. Відповідно до наданих заявницею матеріалів К.Т.О., яка сама виховувала дитину, не піклувалась про неї. У зв’язку з цим у листопаді 2008 року Шевченківський районний суд м. Чернівці (далі - Шевченківський суд) постановив рішення про поміщення дитини до дитячого будинку (заклад для дітей-сиріт). У березні 2010 року той самий суд постановив повернути дитину матері. У подальшому К.О.С. поміщався до закладу для дітей-сиріт ще чотири рази.
Заявниця стверджує, що вона та її батьки відвідували K.O.С. в м. Чернівці кілька разів та підтримували "близький сімейний зв'язок" з ним. Зокрема, вона посилалась на візити батьків у квітні 2010 року та травні 2012 року та її візит у серпні 2010 року. Згідно з копією недатованого листа від К.Т.О. заявниця відвідувала її та К.О.С. у м. Чернівці у період з 2010 по 2012 роки (конкретних дат не зазначено) і відправляла їм пакунки з їжею та одягом.
У березні 2012 року К.О.С. було поміщено до дитячого будинку, оскільки його мати залишила його на самоті в своїй квартирі понад двадцять чотири години.
5 липня 2012 року Шевченківський суд позбавив К.Т.О. її батьківських прав щодо К.О.С., постановивши, що вона не піклувалась про нього і не брала участі у його вихованні. Рішення не оскаржувалось і 15 липня 2012 року воно набрало законної сили. Інформація про те, чи були батьки К.О.С. поінформовані про це рішення, Суду надано не було.
27 липня 2012 року К.О.С. було поставлено на облік дітей, позбавлених батьківського піклування, які можуть бути усиновлені. 14 серпня 2012 року виконавчий комітет Чернівецької міської ради дав К.О.С. офіційний статус дитини, позбавленої батьківського піклування.
Тим часом, у невизначену дату в липні 2012 року К.Л.С. відвідала м. Чернівці для зустрічі з К.О.С. Вона виявила, що він був поміщений в заклад для дітей-сиріт і, відповідно, повідомила заявницю. Заявниця вирішила стати опікуном (особа, яка опікується дітьми молодше чотирнадцяти років) племінника. Вона повідомила органи опіки та піклування м. Магадан про своє бажання стати опікуном і почала збирати документи та сертифікати для подання офіційної заяви. Зокрема, 22 серпня 2012 року її квартира була проінспектована представниками служби громадської охорони здоров'я м. Магадан, які встановили, що квартира має належні гігієнічні та санітарні умови для проживання К.О.С. в сім'ї заявниці.
У серпні та вересні 2012 року заявниця здійснила низку телефонних дзвінків до служби у справах дітей м. Чернівці та закладу для дітей-сиріт з проханням взяти до уваги, що вона хоче стати опікуном К.О.С. і що вона готує необхідні документи для подання офіційної заяви.
На прохання заявниці орган опіки та піклування м. Магадан надіслав лист до служби у справах дітей м. Чернівці про те, що вона бажає стати опікуном К.О.С. і що вона виконала свої обов'язки опікуна К.Л.С. Органи опіки та піклування м. Магадан також звернулись до служби у справах дітей м. Чернівці з проханням не розглядати інших кандидатів на роль опікуна К.О.С.
Листом від 17 вересня 2012 року служба у справах дітей м. Чернівці поінформувала орган опіки та піклування м. Магадан про те, що вона отримала інформацію про бажання заявниці стати опікуном K.O.С. 4 вересня 2012 року. Служба у справах дітей м. Чернівці додатково повідомила орган опіки та опіки м. Магадан про те, що: пара, яка бажає усиновити K.О.С., отримала дозвіл на встановлення з ним контакту до цієї дати і вже направила всі необхідні документи для його усиновлення (див. нижче пункти 22-23); буде надано висновок на користь такого усиновлення; на підставі такого висновку пара подаватиме заяву про усиновлення до Першотравневого районного суду м. Чернівці (далі - Першотравневий суд). Нарешті, служба у справах дітей м. Чернівці зазначила, що заявниця має право подати заяву про призначення опікунства до цього ж суду, і порадила їй це зробити "якомога швидше".
10 жовтня 2012 року орган опіки та піклування м. Магадан видав висновок про те, що з урахуванням її особистої ситуації та якостей заявниця може стати опікуном або піклувальником.
22 жовтня 2012 року заявниця поїхала до м. Чернівці здебільшого для ініціювання провадження щодо отримання опікунства над К.О.С. та зустрітись з ним. Зрештою, цього не сталось, оскільки він був усиновлений С.С.В. і С.О.В. до її приїзду в Україну (див. нижче пункт 26), а українські державні органи відмовились допомогти їй зустрітись з К.О.С.
C. Усиновлення K.O.С.
30 серпня 2012 року подружній парі С.С.В. і С.О.В., які були в списку осіб, які бажають усиновити дитину, було дозволено зустрітись з К.О.С. в закладі для дітей-сиріт.
6 вересня 2012 року вони поінформували службу у справах дітей м. Чернівці про те, що вони бажають усиновити К.О.С. і попросили видати висновок на користь усиновлення.
19 вересня 2012 року виконавчий комітет Чернівецької міської ради, який здійснював функції, пов'язані з опікою над дітьми, видав висновок на користь запитуваного усиновлення. За даними комітету, С.С.В. і С.О.В. були фізично придатними і мали достатньо коштів та засобів для забезпечення проживання та догляду за К.О.С. Вони встановили зв'язок і добрі стосунки з дитиною і, як стверджує психолог закладу для дітей-сиріт, дитина хотіла проживати у їхній сім'ї, хоча він не міг дати письмової згоди, оскільки "він не розумів, що таке усиновлення з огляду на свій вік". Також було зазначено, що: дитина мала зведену сестру і тітку, які проживали в м. Магадан; у серпні та вересні 2012 року заявниця та державні органи м. Магадан, відповідно, поінформували службу у справах дітей м. Чернівці про її бажання стати опікуном дитини; заявницю було поінформовано у відповідь, що вона може подати заяву на призначення опікунства до районного суду; і що така заява не була подана. Нарешті, у висновку зазначається, що загалом усиновлення було "найкращою формою влаштування [дитини]" і що в цьому випадку усиновлення буде доречним і в інтересах дитини.
24 вересня 2012 року С.С.В. і С.О.В. подали до Першотравневого суду заяву про усиновлення К.О.С.
2 жовтня 2012 року Першотравневий суд, розглянувши справу на закритому засіданні за участю С.С.В. і С.О.В. та представників служби у справах дітей і закладу для дітей-сиріт, постановив рішення про задоволення заяви про усиновлення. Суд також постановив змінити прізвище К.О.С. на прізвище батьків-усиновителів, а також зареєструвати С.С.В. і С.О.В. відповідно як його батька та мати замість його біологічних батьків.
Суд здебільшого ґрунтував своє рішення на інформації, що містилась у висновку виконавчого комітету Чернівецької міської ради. Суд постановив, що запитуване усиновлення було в інтересах дитини бути вихованою у "стабільних життєвих умовах і в [атмосфері] гармонії".
Заявниця була поінформована про рішення від 2 жовтня 2012 року із затримкою, хоча вона не конкретизувала тривалість цієї затримки.
1 лютого 2013 року заявниця подала до апеляційного суду Чернівецької області апеляційну скаргу на це рішення, стверджуючи, що воно порушило її право стати опікуном її близького родича та її право надавати аргументи проти усиновлення. Зокрема, заявниця стверджувала, що: (i) Першотравневий суд не врахував той факт, що К.О.С. мав близьких родичів, його зведену сестру і тітку, які не були поінформовані про провадження та не брали в них участь; (ii) Першотравневий суд не перевірив громадянство К.О.С.; (iii) K.O.С. був громадянином Російської Федерації, оскільки його біологічна мати була громадянкою Росії Федерації на той момент, коли він народився у 2007 році; (iv) процедуру, передбачену відповідними міжнародними договорами України стосовно усиновлення іноземних громадян, не було дотримано; і (v) Першотравневий суд проігнорував той факт, що вона повідомила українську службу у справах дітей про своє бажання стати опікуном К.О.С., і той факт, що вона готувала для цього необхідні документи.
18 березня 2013 року К.Л.С. направила до апеляційного суду лист, в якому зазначалось, що вона та решта її сім'ї (зокрема, її дідусь та бабуся, а також заявниця) мали тісний зв'язок з К.О.С. і що він хоче жити з ними.
4 квітня 2013 року апеляційний суд відмовив у розгляді апеляційної скарги заявниці на підставі того, що рішення не стосувалось її права або інтересу стати опікуном дитини або будь-яких зобов'язань у цьому зв’язку, які в принципі можуть бути предметом окремої позовної вимоги.
Заявниця подала касаційну скаргу здебільшого стверджуючи, що апеляційний суд не розглянув її аргументи і що її було позбавлено доступу до суду всупереч нормам процесуального законодавства.
10 липня 2013 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ відхилив касаційну скаргу заявниці на підставі того, що не було доведено, що оскаржувана ухвала апеляційного суду була незаконною.
D. Подальший розвиток подій
Відповідно до зауважень заявниці від 29 березня 2016 року у невизначену дату К.Т.О. виїхала з України до Росії і наразі вона мешкає разом з її батьками (бабуся та дідусь К.О.С.) у м. Лудиново.
У грудні 2015 року Уряд надав копію протоколу бесіди з К.О.С., яка була проведена 19 лютого 2013 року органами опіки в населеному пункті, де він проживав разом із С.С.В. і С.О.В. Відповідно до цього протоколу дитина, зокрема, висловила бажання продовжувати проживати в сім’ї усиновлювачів, які були присутні під час бесіди, і сказала, що у нього немає ані тітки, ані дядька. Заявниця стверджувала, що ця інформація не може бути взята до уваги, оскільки вона не була підтверджена в її присутності та суперечила іншим матеріалам справи.
Last updated