Факти. Відповідне національне законодавство та практика
Рішення від 17 квітня 2018
Завантажте повний текст рішення «Лазоріва проти України»
II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО
A. Опіка та піклування
У відповідних частинах стаття 167 Сімейного кодексу від 2002 року передбачає, що у випадку, коли одного з батьків позбавлено батьківських прав і дитина не може бути передана другому з батьків, переважне право перед іншими особами на передання їм дитини мають, за їхньою заявою, баба та дід, повнолітні брати та сестри, інші родичі дитини. Якщо це неможливо, вона передається на опікування органу опіки та піклування.
Відповідно до статей 16 та 24 Закону України “Про міжнародне приватне право” від 23 червня 2005 року, якщо відповідна дитина є громадянином України або громадянином України та іншої (інших) держави (держав) та проживає в Україні, встановлення і скасування опіки та піклування, що стосується іноземного елемента (наприклад, де сторона правовідносин є громадянином іноземної держави), регулюється правом України.
Відповідно до статті 243 Сімейного кодексу опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років, а піклування - над дитиною у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Стаття 60 Цивільного кодексу від 2003 року передбачає окремий випадок, коли опіка чи піклування встановлюється судом, а саме коли батьки позбавляються своїх батьківських прав; в інших випадках опіка чи піклування встановлюється органами опіки та піклування. Згідно статті 63 Цивільного кодексу особа може бути призначена опікуном або піклувальником лише за її письмовою заявою. Опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов'язки опікуна чи піклувальника. При призначенні опікуна чи піклувальника враховується бажання дитини.
Згідно статті 247 Сімейного кодексу та статті 62 Цивільного кодексу дитина, над якою встановлено опіку, має проживати з опікуном за місцем проживання опікуна або місцем проживання дитини. Опікун самостійно визначає способи виховання дитини (стаття 249 Сімейного кодексу). Згода опікуна необхідна, зокрема, на усиновлення дитини, окрім випадків, коли таку згоду надають органи опіки та піклування або якщо суд встановить, що усиновлення дитини відповідає її інтересам (стаття 221 Сімейного кодексу).
Відповідно до Правил про опіку та піклування, затверджених Кабінетом Міністрів України 26 травня 1999 року (№ 34/166/131/88), та Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов’язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 24 вересня 2008 року (№ 866), особи, які бажають стати опікуном або піклувальником, повинні подати ряд конкретних документів, що підтверджують їх фінансове становище, стан здоров'я, умови проживання, здатність бути опікуном або піклувальником тощо. Більшість цих документів мають бути видані державними органами. Жодних строків подання таких документів особами, які бажають стати опікунами або піклувальниками, не передбачено.
B. Усиновлення
Згідно статті 207 Сімейного кодексу усиновлення дитини провадиться у її найвищих інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя. Наслідком усиновлення є те, що усиновлена дитина отримує юридичний статус дитини усиновителів. Відповідно, правовий зв’язок дитини з його колишніми родичами і відповідні особисті та майнові права і обов'язки, що випливають з цього зв’язку, припиняються (стаття 232 Сімейного кодексу).
Дитина має бути проінформована про правові наслідки усиновлення; її згода на усиновлення не потрібна, якщо вона не усвідомлює “що таке усиновлення” (стаття 218 Сімейного кодексу).
Право на звернення до суду з позовом про скасування усиновлення чи визнання його недійсним мають батьки, усиновлювач, опікун, піклувальник, орган опіки та піклування, прокурор, а також усиновлена дитина, яка досягла чотирнадцяти років (стаття 240 Сімейного кодексу). Цей перелік є вичерпним.
C. Громадянство
Частина четверта статті 7 Закону України “Про громадянство України” від 18 січня 2001 року передбачає, що дитина, яка народилася на території України від іноземців, які на законних підставах проживають на території України, і не набула громадянства жодного з батьків, є громадянином України. Відповідно до частини третьої статті 12 дитина, яка є іноземцем або особою без громадянства і постійно проживає в дитячому закладі в Україні у зв’язку з тим, що її батьків було позбавлено батьківських прав, стає громадянином України з моменту влаштування в такий заклад.
III. ВІДПОВІДНІ МІЖНАРОДНІ ДОГОВОРИ
A. Конвенція ООН про права дитини від 1989 року
Відповідні положення Конвенції ООН про права дитини від 1989 року, яка набрала чинності для України 27 вересня 1991 року, передбачають:
Стаття 3 “1. В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. 2. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. ...”
Стаття 5 “Держави-учасниці поважають відповідальність, права і обов'язки батьків і у відповідних випадках членів розширеної сім'ї чи общини, як це передбачено місцевим звичаєм, опікунів чи інших осіб, що за законом відповідають за дитину, належним чином управляти і керувати дитиною щодо здійснення визнаних цією Конвенцією прав і робити це згідно зі здібностями дитини, що розвиваються.”
Стаття 20 “1. Дитина, яка тимчасово або постійно позбавлена сімейного оточення або яка в її власних якнайкращих інтересах не може залишатися в такому оточенні, має право на особливий захист і допомогу, що надаються державою. 2. Держави-учасниці відповідно до своїх національних законів забезпечують зміну догляду за дитиною. 3. Такий догляд може включати, зокрема, передачу на виховання, "кафала" за ісламським правом, усиновлення або, за необхідності, направлення до відповідних установ по догляду за дітьми. Під час розгляду варіантів зміни необхідно належним чином враховувати бажаність наступництва виховання дитини, її етнічне походження, релігійну і культурну належність і рідну мову.”
Стаття 21 “Держави-учасниці, які визнають і/чи дозволяють існування системи усиновлення, забезпечують, щоб найкращі інтереси дитини враховувалися в першочерговому порядку, і вони: (a) забезпечують, щоб усиновлення дитини дозволяли лише компетентні власті, які визначають згідно з застосовуваними законом і процедурами та на підставі всієї інформації, що має відношення до справи і достовірна, що усиновлення допустимо з огляду на статус дитини щодо батьків, родичів і законних опікунів і що, якщо потрібно, зацікавлені особи дали свою усвідомлену згоду на усиновлення на підставі такої консультації, яка може бути необхідною; ...”
B. Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 1993 року
Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 1993 року є багатостороннім договором, укладеним між державами-учасницями Співдружності Незалежних Держав (підписаний в м. Мінськ 22 січня 1993 року та змінений 28 березня 1997 року), який набув чинності щодо Російської Федерації 10 грудня 1994 року та стосовно України 14 квітня 1995 року. Вона регулює широке коло юридичних питань в контексті співробітництва між Договірними державами в сфері цивільного, сімейного та кримінального права. Вона також передбачає положення щодо опіки та піклування, які у відповідних статтях передбачають таке:
Стаття 33 Опіка і піклування “1. Встановлення або скасування опіки і піклування провадиться за законодавством Договірної Сторони, громадянином якої є особа, у відношенні якого встановлюється або скасовується опіка або піклування. 2. Правовідносини між опікуном або піклувальником і особою, що знаходиться під опікою або піклуванням, регулюються законодавством Договірної Сторони, установа якої призначила опікуна або піклувальника. 3. Обов'язок прийняти опікунство або піклування встановлюється законодавством Договірної Сторони, громадянином якої є особа, призначувана опікуном або піклувальником. 4. Опікуном або піклувальником особи, що є громадянином однієї Договірної Сторони, може бути призначений громадянин іншої Договірної Сторони, якщо він проживає на території Сторони, де буде здійснюватися опіка або піклування.”
Стаття 34 Компетентність установ Договірних Сторін у питаннях опіки і піклування “По справах про встановлення або скасування опіки і піклування компетентні установи Договірної Сторони, громадянином якої є особа, у відношенні якого встановлюється або скасовується опіка або піклування, якщо інше не встановлено цією Конвенцією...”
Стаття 35 Порядок вживання заходів по опіці і піклуванню “1. У разі потреби вживання заходів по опіці або піклуванню в інтересах громадянина однієї Договірної Сторони, постійне місце проживання, місцеперебування ... на території іншої Договірної Сторони, установа цієї Договірної Сторони невідкладно повідомляє установу, компетентну у відповідності зі статтею 34 [цієї Конвенції]...”
Стаття 37 Усиновлення “1. Усиновлення або його скасування визначається за законодавством Договірної Сторони, громадянином якої є усиновитель... 2. Якщо дитина є громадянином іншої Договірної Сторони, при усиновленні або його скасуванні необхідно одержати згоду законного представника і компетентного державного органу, а також згоду дитини, якщо це потрібно за законодавством Договірної Сторони, громадянином якої він є. ...”
Last updated