Факти

Заявники [пан Алехандро Хіменес Алонсо (Alejandro Jiménez Alonso) та Пілар Хіменес Меріно (Pilar Jiménez Merino)] є громадянами Іспанії, які народилися в 1948 році та в 1983 році, відповідно. Вони проживають у м. Ламадрид (провінція Сантандер). Перший заявник є батьком другої заявниці. У Суді їх представляв пан С. Родріґес-Монсальве Ґарріґон (S. Rodriguez-Monsalve Garrigón), член колегії адвокатів м. Вальядолід.

А. Обставини справи

Фактичні обставини справи, подані заявниками, стисло викладено нижче.

У 1996/97 навчальному році друга заявниця, Пілар Хіменес Меріно (Pilar Jiménez Merino), якій на той час було 13-14 років, навчалася у восьмому класі, здобуваючи обов’язкову початкову та середню освіту (Enseñanza General Obligatoria) у державній школі с. Тресеньо (Treceño), що знаходиться в сільській місцевості в регіоні Кантабрія. Перший заявник, її батько, був шкільним учителем та її особистим наставником у тому навчальному році.

У травні 1997 року, наприкінці навчального року, вчитель природознавства проводив заняття зі статевого виховання в рамках навчальної дисципліни «Безпека життєдіяльності». В якості інформаційно-навчального матеріалу вчитель роздав учням брошуру обсягом 42 сторінки, видану в редакції Управління освіти Автономного уряду Канарських островів від 1994 року.

Брошура складалася з таких розділів:

«Поняття сексуальності»; «Ми – сексуальні істоти»; «Усвідомлення свого тіла та статевий розвиток»; «Запліднення, вагітність і пологи»; «Контрацепція і аборти»; «Хвороби, що передаються статевим шляхом, і СНІД».

Ці розділи містили питання для самоперевірки та базову термінологію.

Перший заявник, який вважав, що зміст брошури виходив далеко за межі природознавства і містив фактичні настанови щодо статевого життя, які суперечили його моральним і релігійним переконанням, повідомив директора школи, що його донька не відвідуватиме заняття зі статевого виховання. Як батько, він послався на своє конституційне право самостійно обирати моральне виховання для своєї доньки. Друга заявниця не відвідувала заняття, про які йдеться, і відмовилася відповідати на запитання під час складання фінального іспиту з цього предмету. Внаслідок цього вона не склала іспит і залишилася в тому ж класі на другий навчальний рік. Після цього перший заявник подав адміністративну заяву до Міністерства освіти та культури. Рішенням від 22 липня 1997 року провінційний директор Міністерства відхилив заяву. 12 грудня 1997 року заявник подав спеціальну апеляційну скаргу щодо захисту основоположних прав до Високого суду правосуддя (адміністративного підрозділу) Кантабрії. Він скаржився, зокрема, на відсутність консультацій з батьками щодо змісту занять зі статевого виховання; чіткої моральної складової навчального курсу; порушення його права на свободу вибору освіти, гарантованого частиною 3 статті 27 Конституції; порушення принципу недискримінації, проголошеного статтею 14; порушення права на свободу віросповідання та думки, закріпленого в статті 16 Конституції.

Рішенням від 23 березня 1997 року, після проведення засідання, в якому обидві сторони внесли свої подання, Високий суд правосуддя Кантабрії залишив скаргу без задоволення. Суд постановив, що рішення Міністерства відповідало основоположним правам, закріпленим у Конституції. Посилаючись на різні чинні міжнародні норми, такі як Протокол № 1 до Європейської конвенції з прав людини, Конвенцію ЮНЕСКО про боротьбу з дискримінацією в галузі освіти від 14 грудня 1960 року, Конвенцію про права дитини 1989 року та практику Конституційного Суду, суд постановив, зокрема, що:

«... Право батьків забезпечувати здобуття своїми дітьми освіти відповідно до своїх переконань передбачає у плюралістичному суспільстві право вибору, яке є тісно пов’язаним зі свободою створювати школи таким чином, щоб батьки могли обрати школу, яка відповідає їхнім переконанням та поглядам. Проте воно не передбачає і не може передбачати право нав’язувати свої особисті переконання іншим людям або вимагати іншого ставлення відповідно до таких переконань.

... Проголошення поваги до особистих переконань у формі права вільного вибору школи випливає з певних правових норм та заяв Конституційного Суду і Верховного суду і ґрунтується на них.

... У розділі 4 Інституційного закону 8/1985 від 3 липня про право на освіту йдеться про таке:

«Батьки і опікуни мають право відповідно до положень законодавства:

(a) забезпечувати своїм дітям ... освіту відповідно до цілей, визначених у Конституції та цьому Законі. (b) обрати іншу школу не з-поміж шкіл, створених державними органами. (c) забезпечувати ... релігійне і моральне виховання своїх дітей відповідно до власних переконань».

Відповідно, існує чіткий правовий зв’язок між правом вибору іншої школи не з-поміж шкіл, створених державними органами, та правом на освіту відповідно до власних переконань. ... Підбиваючи підсумок, право батьків давати освіту своїм дітям у відповідності до власних моральних, релігійних та ідеологічних переконань не є абсолютним правом, але має бути визначене з прив’язкою до прав, які Конституція гарантує іншим партнерам в освітньому співтоваристві. Таким чином, несправедливо намагатися проводити розмежування між ставленням або позитивною дискримінацією на основі власних уявлень, або обирати чи заздалегідь визначати зміст шкільної програми в державному закладі на основі чиїхось особливих уявлень, оскільки право на певний вид освіти забезпечується за допомогою права створювати [приватні] школи; останні можуть пропонувати спеціальну навчальну програму, на відміну від положення в державних школах у плюралістичній державі, і батьки мають право обирати вид освіти, здобуття якої вони хочуть для своїх дітей».

Перший заявник подав апеляційну скаргу (an amparo appeal) до Конституційного Суду. Він послався на частину 3 статті 27 (право батьків обирати релігійне і моральне виховання для своїх дітей), статтю 14 (принцип недискримінації) та статтю 24 (право на справедливий суд) Конституції. Рішенням від 11 березня 1999 року Конституційний Суд визнав заяву неприйнятною як явно необґрунтовану з таких підстав:

«Стаття 27 Конституції Іспанії визнає права на користь усіх учасників системи освіти, що передбачає, що у випадку виникнення суперечок необхідно встановити рівновагу між різними інтересами, які стоять на кону. У даній справі суд першої інстанції належним чином зважив різні суперечливі інтереси, наголошуючи на тому, що тут зачіпається державна освіта. У контексті цього виду освіти має бути збережено ідеологічний нейтралітет, оскільки суд підтвердив ... . У даній справі нейтралітет було збережено, завдяки чому рішення суду першої інстанції не було ані свавільним, ані абсурдним, а, отже, воно не може розглядатися в рамках процедури ампаро. .... Так само, не було порушено і принцип рівності, передбачений статтею 14, оскільки в обґрунтування апеляційної скарги не було надано жодного значущого терміну порівняння».

В. Відповідне національне законодавство

Конституція

Стаття 27

«1. Кожен має право на освіту. Цим визнається свобода навчання. 2. Метою освіти є всебічний розвиток людської особистості у спосіб, що не суперечить демократичним принципам співіснування та основним правам і свободам. 3. Державна влада гарантує право батьків забезпечувати моральне і релігійне виховання своїх дітей відповідно до власних переконань. ... 6. Фізичні і юридичні особи мають право на створення навчальних закладів у спосіб, що не суперечить конституційним принципам. ... 9. Державна влада повинна допомагати навчальним закладам, задовольняючи умови, встановлені законом. ...»

Інституційний закон 1/1999 від 3 жовтня «Про загальне планування освітньої системи»

Преамбула

«... Конституція надає всім іспанцям право на освіту. Вона гарантує свободу навчання ... та створення шкіл, а також право на отримання релігійних і моральних настанов у відповідності до власних переконань. Вона визнає право батьків, учителів та учнів на участь у нагляді за державними школами та в управлінні ними. ...»

Розділ 1

«Освітня система Іспанії, створена відповідно до принципів та цінностей Конституції і заснована на повазі до прав та свобод, що визнаються Конституцією і Законом 8/1985 від 3 липня про право на освіту, має бути спрямована на досягнення таких цілей, викладених у вищезгаданому Законі...»

Відповідно до вищенаведених положень Конституції та законодавства, в Іспанії існує широка мережа субсидованих державою приватних шкіл, які співіснують із системою державних шкіл.