Факти. Обставини справи

Рішення від 19 грудня 2017 року

Завантажте повний текст рішення «Lopes de Sousa Fernandes проти Португалії»

Факти

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

  1. Заявниця народилася в 1969 році та проживає у Віла-Нова-де Гайя. Чоловік заявниці пан Антоніо Руй Калісто Фернандеш народився в 1957 році. Він помер 8 березня 1998 року в наслідок цілої низки медичних проблем, які виникли в нього після операції з видалення носових поліпів.

A. Хронологія подій, що призвели до смерті чоловіка заявниці

1. Лікування в лікарні Віла-Нова-де-Гайя

  1. .26 листопада 1997 року пан Фернандеш поступив до відділення патологій вуха, горла й носа (ЛОР) лікарні Віла-Нова-де-Гайя (далі – ЛВНД) з метою видалення носових поліпів. 27 листопада 1997 року йому було проведено операцію та 28 листопада 1997 року виписано з лікарні о 10:00 ранку.

  2. 29 листопада 1997 року о 13:00год. заявниця привезла чоловіка до відділення швидкої допомоги ЛВНД, оскільки він скаржився на сильний головний біль та перебував у збудженому стані. В лікарні його оглянули чергові лікарі, зокрема, невролог. Лікарі вирішили, що пан Фернандеш страждав від проблем психологічного характеру, та прописали йому транквілізатори. Заявниця стверджує, що вони рекомендували її чоловікові повертатися додому, але вона заперечувала проти цього.

  3. Зранку пана Фернандеша оглянула нова команда чергових лікарів. О 10:00 год. ранку йому було зроблено люмбальну пункцію, яка виявила в нього бактеріальний менінгіт. Його було переведено до відділення інтенсивної терапії лікарні.

  4. 30 листопада 1997 року сканування показало набряк головного мозку. 2 грудня 1997 року повторне сканування показало, що набряк почав спадати.

  5. 5 грудня 1997 року після покращення клінічного стану пан Фернандеш був переведений у загальну палату лікарні D, де він перебував під наглядом лікаря J.V. 10 грудня 1997 року у нього було виявлено дві дуоденальні виразки.

  6. 13 грудня 1997 року пана Фернандеша було виписано з лікарні, оскільки його стан вважався стабільним. Йому було рекомендовано проходження подальших амбулаторних обстежень.

  7. 18 грудня 1997 року пан Фернандеш зі скаргами на запаморочення та головний біль поступив до відділення швидкої допомоги ЛВНД. Його оглянув лікар J.V., який залишив його під наглядом в лікарні, оскільки в пацієнта була гостра діарея, болі в животі та гостра анемія. Пану Фернандешу було зроблено переливання крові.

  8. 19 грудня 1997 року пану Фернандешу зробили ендоскопію, яка підтвердила наявність в нього гастродуоденальної виразки.

  9. 23 грудня 1997 року пана Фернандеша виписали з лікарні. Йому було прописано спеціальну дієту та медичні препарати. На 9 лютого 1998 року йому було призначено медичне обстеження.

  10. Чоловік заявниці продовжував страждати від сильного болю в животі та діареї. 9 січня 1998 року він повернувся до відділення швидкої допомоги ЛВНД. Його оглянув лікар J.V., який вирішив, що в госпіталізації не було потреби. Таким чином, пан Фернандеш повернувся додому того ж дня.

  11. 25 січня 1998 року пан Фернандеш знову повернувся до ЛВНД. Колоноскопія виявила в нього інфекційний виразковий коліт. Бактеріологічні тести показали наявність в нього бактерій Clostridium difficile. Пану Фернандешу поставили крапельницю та почали лікування антибіотиками.

  12. На прохання заявниці та її чоловіка доктор J.V. виписав його з лікарні 3 лютого 1998 року. Доктор J.V. прописав пану Фернандешу ліки та подальше амбулаторне лікування.

2. Лікування в загальній лікарні Санто-Антоніо в Опорто

  1. 17 лютого 1998 року пан Фернандеш поступив до загальної лікарні Санто-Антоніо в Опорто із скаргами на хронічну діарею та мікроцитарну анемію. Йому було зроблено низку оглядових процедур, включаючи колоноскопію, ендоскопію та аналізи крові. Медичні працівники розглянули декілька можливих причин хвороби, включаючи інфікування бактерією Clostridium difficile, однак в подальшому усі вони не підтвердилися. Тим не менше, в пацієнта було виявлено цитомегаловірус, та надано лікування.

  2. 5 березня 1998 року пана Фернандеша оглянув лікар, який вирішив, що ситуація знаходиться під контролем.

  3. 6 березня 1998 року стан пана Фернандеша різко погіршився. Його оглянув лікар, який запідозрив можливий прорив внутрішнього органу. Було зроблено рентген, а також УЗ-дослідження черевної порожнини. Останнє показало асцити в черевній порожнині, але не підтвердило початковий діагноз. О17:30год. чоловіка заявниці оглянув інший лікар, який виявив певний опір при пальпації черева. Аналіз газів показав метаболічний алкалоз, але ознак гіпокальцемії не було. Пацієнту було зроблено ректороманоскопію, яка показала, що в нього проктоколіт.

  4. 7 березня 1998 року о 13:00год. чоловікові заявниці було подано кисень, оскільки в нього почалося ускладнення дихання. О 15:00 год. пана Фернандеша оглянув терапевт, а потім - хірург. Останній вирішив, що пацієнту необхідне термінове оперативне втручання через поширений перитоніт. Пана Фернандеша забрали в операційну о 16:00 год., потім повернули у відділення за декілька хвилин, щоб підготувати до операції, зокрема, зробити переливання крові. Він повернувся до операційної о 20:00 год. Він помер наступного дня о 2:55 год.

  5. Згідно із свідоцтвом про смерть, виданим лікарнею Санто-Антоніо, чоловік заявниці помер від сепсису, викликаного перитонітом та проривом виразки.

B. Провадження, ініційовані заявницею

  1. 13 серпня 1998 року заявниця звернулася до Міністерства охорони здоров’я, регіонального органу МОЗ в Північному регіоні та Медичної асоціації з листом, стверджуючи, що вона не отримала від лікарень пояснень щодо раптового погіршення стану здоров’я свого чоловіка та його смерті.

1. Провадження в Генеральній інспекції охорони здоров’я

  1. 30 жовтня та 23 грудня 1998 року регіональний орган МОЗ в Північному регіоні надіслав заявниці копії звітів, підготовлених ЛВНД та лікарнею Санто-Антоніо на основі історії хвороби її чоловіка.

  2. 30 травня 2000року заявниця звернулася до регіонального органу МОЗ із вимогою повідомити їй про стан розгляду її справи, стверджуючи, що вона досі не отримала чіткого пояснення щодо подій, які передували смерті її чоловіка. Листом від 5 липня 2000 року державний орган проінформував, що матеріали її справи було передано до Генеральної інспекції охорони здоров’я (Inspeção-Geral da Saúde, далі – ГІОЗ) для проведення розслідування.

  3. Наказом Генерального інспектора охорони здоров’я від 20 вересня 2000 року було розпочато розслідування у справі (processo de averiguações).

  4. 6 листопада 2001 року у справі було призначено інспектора.

  5. 7 лютого 2002 року ГІОЗ поінформував лазаявницю про те, що у медичного персоналу, який лікував її чоловіка, будуть відібрані свідчення та буде підготовлений відповідний медичний експертний висновок.

  6. 3 квітня 2002 року заявниця надала свої свідчення.

  7. 23 вересня 2002 року матеріали справи були спрямовані медичним експертам для підготовки висновків. У листопаді 2002 року були подані звіти, підготовлені експертами з питань медицини внутрішніх органів, гастроентерології та загальної хірургії. Згідно зі звітами, беручи до уваги стрімке погіршення здоров’я чоловіка заявниці після видалення назальних поліпів, врятувати його життя було неможливо.

  8. Звіт про результати розслідування було подано 28 листопада 2002 року. На підставі експертних медичних висновків було встановлено, що чоловікові заявниці надавалося належне лікування.

  9. Наказом Генерального інспектора охорони здоров’я від 12 грудня 2002 року розслідування було оголошене завершеним із висновком про те, що фактів медичної недбалості виявлено не було і що підстави для відкриття дисциплінарних проваджень проти лікарів, які лікували чоловіка заявниці, відсутні.

  10. У своєму листі від 17 лютого 2003 року заявниця оскаржила цей наказ. Вона стверджувала, що остаточний звіт так і не надав відповіді на її запитання, скаржилась на розпливчасті формулювання, а також на тривалість розслідування та його результати.

  11. 28 березня 2003 року Генеральний інспектор охорони здоров’я поінформував заявницю про те, що дію наказу від 12 грудня 2002 року було призупинено, а провадження у справі відновлено.

  12. 26 вересня 2005 року з огляду на питання, поставлені заявницею, виникла необхідність у отриманні додаткової інформації від медичних експертів.

  13. 23 листопада 2005 року було подано новий звіт про результати розслідування. Він містив більш чіткий опис фактів та брав до уваги відповіді, надані трьома медичними експертами. У звіті було вказано на відсутність підстав критикувати медичних працівників, що займалися лікуванням чоловіка заявниці в ЛВНД та лікарні Санто-Антоніо, оскільки пацієнт отримував належну медичну допомогу, нагляд та лікування, які відповідали поставленим йому діагнозам. У звіті також зазначалося, що його виписка з лікарні була обґрунтованою в кожному випадку з огляду на покращення стану його здоров’я. Звіт завершувався наступним висновком:

    «Результати розслідування ... після відновлення провадження, проведення нової перевірки та отримання нових медичних звітів не вказують на недбалу або безвідповідальну поведінку, що суперечила б якісній медичній практиці. Таким чином, немає потреби вживати правових або дисциплінарних заходів щодо будь-яких осіб, задіяних у наданні [пацієнту] медичних послуг ...»

  14. 27 грудня 2005 року, беручи до уваги цей звіт, Генеральний інспектор охорони здоров’я виніс новий наказ про закриття справи.

  15. У своєму листі від 1 лютого 2006 року заявниця оскаржила цей наказ, посилаючись на нечіткість формулювань та прогалини у звіті. Вона також висловила припущення, що раптове погіршення стану здоров’я її чоловіка та його подальша смерть могли бути викликані бактеріями, наявними в операційній під час видалення назального поліпу, що діагноз був поставлений похапцем, а також, що лікування, надане її чоловікові, могло бути недбалим та безвідповідальним. Вона також поскаржилася на те, що звіти щодо медицини внутрішніх органів та гастроентерології щоразу готувалися тими самими експертами. Таким чином, вона вимагала відновлення провадження та підготовку нового експертного медичного звіту.

  16. 2 березня 2006 року Генеральний інспектор охорони здоров’я написав заявниці листа про те, що він призупинив дію свого попереднього наказу та призначив проведення повторної експертної оцінки іншими спеціалістами у сфері медицини внутрішніх органів та гастроентерології.

  17. 27 квітня 2006 року заявниця знову надала свої свідчення.

  18. 20 травня та 10 липня 2006 року медичні експерти подали свої звіти. Експерт-гастроентеролог зазначив, що існує вірогідність, хоча й дуже низька, що видалення назальних поліпів може викликати менінгіт. Він також зазначив, що на його думку чоловік заявниці отримав належне лікування, але його виписка з лікарні 3 лютого 1998 року могла бути поспішною беручи до уваги його клінічний стан. Експерт дійшов висновку, що чоловік заявниці зазнав численних ускладнень, які не є типовими, але які могли виникнути, і що він отримав належне лікування у ЛВНД. Щодо лікування в лікарні Санто-Антоніо експерт вказав, що стан чоловіка заявниці на той час був надзвичайно важким, що викликало сумніви у виборі найкращого способу лікування. Експерт з медицини внутрішніх органів в своєму звіті відкинув ідею інфекції, занесеної в лікарні, оскільки, якщо б таке сталося, антибіотики, які дали пацієнтові, не мали б ефекту. На його погляд, менінгіт розвинувся неочікувано. Він також зазначив, що виписка чоловіка заявниці з лікарні 3 лютого 1998 року була обґрунтованою, але його стан слід було продовжувати відстежувати амбулаторно.

  19. 25 липня 2006 року за результатами розслідування був підготовлений звіт, у якому стверджувалось наступне:

    «... Зміст останніх експертних медичних звітів показує ... що немає підстав для притягнення до дисциплінарної відповідальності через недбалість щодо будь-кого з медичного персоналу, який надавав медичні послуги пану Фернандешу...

    ... рішення лікаря-асистента [J.V.] направити пацієнта на амбулаторне лікування було невірним та невиправданим з клінічної точки зору для того, щоб запобігти новому випадку коліту, викликаного Clostridium difficile ..., пацієнт повинен був залишатися в лікарні під суворим медичним наглядом ...

    ... Таким чином, згаданий лікар діяв без достатньої дбайливості та сумлінності, що є підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності за недбале надання медичних послуг ... наданих в палаті D медичної частини ЛВНД між 25 січня та 3 лютого 1998 року. Медичні висновки не містять критики щодо допомоги, наданої в гастроентерологічному відділенні лікарні Санто-Антоніо в Опорто ...»

  20. У світлі цього звіту Генеральний інспектор видав наказ від 26 липня 2006 року про відкриття дисциплінарного провадження щодо лікаря J.V.

  21. Листом від 31 липня 2006 року заявницю було проінформовано про зупинення дисциплінарного провадження щодо лікаря J.V. до завершення кримінального розслідування (див. пункти 59-68 нижче).

2. Провадження в Медичній асоціації

  1. Тим часом, 31 серпня 1998 року Медична асоціація підтвердила отримання листа заявниці від 13 серпня 1998 року та повідомила її про те, що у відповідь на нього будуть вжиті заходи.

  2. Справу було передано до регіональної дисциплінарної ради Північного регіону Медичної Асоціації. Вона отримала історію хвороби пацієнта та звернулася по експертну оцінку до чотирьох спеціалізованих колегій: гастроентерологічної, інфекційних захворювань, загальної хірургії та ЛОР.

  3. У своєму звіті від 14 липня 1999 року гастроентерологічна колегія дійшла наступних висновків:

    «... Простий рентген черева, зроблений на кануні смерті пацієнта, не виявив жодного розширення або порушення цілісності прямої кишки. Смерть пацієнта була спричинена перитонітом в результаті прориву дуоденальної виразки. Складнощі при діагностуванні цього стану є зрозумілими з огляду на серйозний клінічний стан пацієнта, а також той факт, що болі в його животі пояснювалися запальним процесом в кишечнику. Роль кортикостероїдів у погіршенні або відновленні пептичної виразки ... не вважається наразі фактором ризику ... Тим не менше, беручи до уваги те, що в пацієнта вже був один випадок кровотечі кишечнику, до призначення цих ліків слід було підходити обережно.

    ... Рішення про виписку пацієнта [з лікарні] могло відтермінувати діагностування або початок лікування. Тим не менше, вивчивши надані мені документи, я не можу підтвердити, що ці рішення насправді мали негативний вплив на його діагноз або програму лікування. ...»

  4. Висновки звіту колегії з інфекційних захворювань від 17 квітня 200 року були наступними:

    «1. На наш погляд, діагностування менінгіту, спричиненого, скоріш за все, видаленням назального поліпу, відбулося із незрозумілою затримкою. Єдиним поясненням цього може бути відсутність у складі медичної команди особи, яка б пройшла відповідне навчання (наприклад, спеціаліста з інфекційних захворювань). Однак, не це стало безпосередньою причиною смерті пацієнта. 2. Ми вважаємо, що між виявленням прориву дуоденальної виразки та операцією пройшло занадто багато часу. 3. Цей висновок значною мірою неповний через відсутність проведення автопсії, незважаючи на те, що вона є обов’язковою (mandatória) в таких випадках, аби пролити світло на події, що відбулися.»

    У своєму звіті колегія надалі зазначила:

    «Нелюдські умови, описані в цьому процесі щодо лікування пацієнта, є зайвим прикладом ситуації, яка щоденно має місце в наших лікарнях; відображенням жахливих структурних та практичних недоліків, що вимагають невідкладного аналізу та змін.

    Ця колегія інфекційних захворювань Медичної асоціації має зайняти провідну роль в захисті прав пацієнтів та лікарів з метою створення кращих умов для догляду за першими й кращих умов роботи для других.

    Ми ще раз наголошуємо на необхідності розглянути можливість створення палат/відділень інфекційних захворювань в лікарнях такого типу як Віла-Нова-де-Гайя, аби підвищити якість лікування в цьому аспекті.»

  5. У звіті від 24 квітня 2001 року колегія з хірургії дійшла висновку, що в згаданих лікарнях не було ознак недбалості або неналежної медичної допомоги. У звіті передбачалось наступне:

    «1. Прорив дуоденальної виразки вимагає невідкладного хірургічного втручання. В даній ситуації, прорив виразки ... було діагностувати складно, якщо взагалі можливо, беручи до уваги клінічний контекст, в якому це сталося. Більше того, беручи до уваги серйозність клінічного стану пацієнта, підхід до оперативного втручання мав бути обережним, а пацієнта слід було підготувати до операції за допомогою різних заходів. ...»

  6. У своєму звіті від 1 серпня 2001 року колегія ЛОР дійшла наступних висновків:

    «1.Менінгіт в результаті видалення назальних поліпів є одним із основних видів (серйозних) ускладнень після цього типу операцій, в літературі зазначається частота його виникнення від 0.6% та 1% випадків. Ці показники підвищуються у випадку повторної операції, як і в цій справі (першу операцію було зроблено в 1993 році, як зазначено на сторінці 314 матеріалів стосовно операції). 2. Пост-операційне КТ-сканування мозку, зроблене 29 листопада 1997 року, не відображає жодного ушкодження кісток в основі черепа ... що вказує на відсутність проведення інвазивної внутрішньочеревної операції. 3. Опис операції, яку зробили пацієнтові 26 листопада 1997 року (стор. 310 матеріалів), не свідчить про неналежну медичну практику або халатність. 4. Під час подальшого перебування пацієнта в лікарнях Віла-Нова-де-Гайя та Санто-Антоніо ніякого подальшого лікування ЛОР пацієнт не отримував.»

  7. Наказом від 28 грудня 2001 року, дослідивши висновки спеціалізованих колегій, дисциплінарна рада Південного регіону вирішила не вживати подальших заходів стосовно скарги заявниці, оскільки доказів медичної недбалості або халатної поведінки виявлено не було.

  8. Дисциплінарна рада зазначила наступне:

    (i) менінгіт був ускладненням, яке могло виникнути у 0.6% - 1% випадків після видалення назальних поліпів, ця вірогідність зростає у випадку повторної операції, що й мало місце у цій конкретній справі; (ii)чоловік заявниці отримував відповідне лікування під час усіх різних періодів госпіталізації; (iii)бактеріальний менінгіт пацієнта (Pseudomonas) був належним чином вилікуваний; (iv)незважаючи на те, що колегія з інфекційних захворювань вважає, що наявність спеціаліста з цього питання могла б сприяти більш швидкому виявленню хвороби, це не було вирішальним фактором у розвитку клінічної ситуації; (v)прорив дуоденальної виразки став причиною перитоніту. Його було важко діагностувати з огляду на серйозний клінічний стан пацієнта, що підтверджується висновками колегій з гастроентерології та загальної хірургії; (vi)хоча колегія з інфекційних захворювань вважає, що між діагностуванням прориву виразки та операцією пройшло забагато часу, відведення часу на підготовку до операції було обґрунтованим, оскільки пацієнт страждав від хвороби органів травлення та мав сильну анемію, сепсис та порушений баланс електролітів, як було зазначено колегією із загальної хірургії.

  9. 29 квітня 2002 року заявниця подала апеляцію на наказ національної дисциплінарної ради Медичної Асоціації. 18 березня 2003 року апеляцію було визнано такою, що подана з порушенням строків давності, а відтак не підлягає розгляду.

3. Кримінальне провадження в окружному суді Віла-Нова-де-Гайя

  1. 29 квітня 2002 року заявниця подала заяву про скоєння вбивства в результаті недбалості до департаменту кримінальних розслідувань та прокуратури Опорто.

  2. 7 червня 2002 року вона надала свідчення.

  3. Наказом Суду кримінальних розслідувань від 27 вересня 2002 року заявниці було дозволено брати участь в процесі в якості помічника прокурора (assistente).

  4. 7 грудня 2007 року прокуратура висунула лікарю J.V. обвинувачення у вбивстві через злочинну (grosseira) недбалість. На підтвердження свого рішення органи прокуратури посилались на звіт, що додавався до наказу ГІОЗ від 25 липня 2006 року. Вони вважали, що лікар J.V. не повинен був виписувати чоловіка заявниці з лікарні 3 лютого 1998 року, оскільки його клінічний стан залишався проблемним та його було інфіковано бактеріями Clostridium difficile bacterium.

  5. Справу було передано до окружного суду Віла-Нова-де-Гайя. Під час її розгляду суд заслухав докази заявниці, обвинуваченого, вісьмох лікарів, які брали участь в лікуванні пацієнта в ЛВНД та лікарні Санто-Антоніо, а також п’ятьох медичних експертів, призначених в контексті розслідування ГІОЗ. Суд також заслухав пояснення дисциплінарної ради Медичної асоціації.

  6. 15 січня 2009 року Окружний суд виправдав лікаря J.V. по всіх пунктах обвинувачення. Зокрема, суд вважав, що висновки ГІОЗ у наказі від 26 липня 2006 року не можуть братися до уваги, оскільки вони не були підтверджені п’ятьма медичними експертами, які надавали свідчення під час судового процесу.

  7. Стосовно фактів окружний суд, зокрема, вважав встановленим наступне:

    «Госпіталізація пацієнта 18 грудня 1997 року ... не була результатом неналежного медичного нагляду за його клінічним станом ... оскільки вона не була пов’язана із ускладненнями, спричиненими менінгітом. Насправді, вона стала результатом гострої анемії, викликаної внутрішньою кровотечею дуоденальної виразки; ...

    Рішення про виписку пацієнта з лікарні 13 та 23 грудня 1997 року були обґрунтованими, беручи до уваги те, що в першому випадку проблему бактеріального менінгіту було знято, [пацієнт] пройшов курс антибіотиків, більше не мав підвищеної температури, мав злегка підвищену кількість білих тілець в крові, зниження кількості лейкоцитів та нормальну ШОЕ, та не скаржився ... a в другому випадку, тобто під час госпіталізації 18-23 грудня 1997 року, пацієнт не жалівся на болі в животі, пронос або кровотечу ... тому можна було продовжувати лікувати його виразку за допомогою дієти, спостерігаючи за ним амбулаторно ...

    Коли пацієнт поступив до лікарні Санто-Антоніо, лабораторні дослідження на Clostridium difficile були проведені. Їхні результати двічі виявилися негативними.»

  8. Щодо операції, яка передувала смерті чоловіка заявниці, Окружний суд зазначив наступне:

    «... пацієнт перебував у дуже серйозному клінічному стані, мав септичний шок та чисельні порушення в роботі внутрішніх органів. З цієї причини він був підключений до апарату вентиляції легенів, йому давали вазоактивні препарати та рідини ..., разом з гідрокортизоном, аби запобігти можливій гострій адренальній недостатності (falência supra-renal aguda), а також антибіотики широкого спектру дії;

    ... в цьому медичному контексті перспективи виживання пацієнта були непевними, беручи до уваги септичний шок та численні порушення роботи внутрішніх органів;

    ... таким чином, було проведено просте рентгенологічне дослідження черева та уз-дослідження черевної й тазової порожнини, які не показали прорив кишечнику.»

  9. На погляд Окружного суду, не було доведено, що догляд чоловіка заявниці під час перебування в лікарні з 25 січня по 3 лютого 1998 року не відповідав стандартам якісної медичної практики, або що його необхідно було тримати в лікарні довше. Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність зв’язку між лікуванням, яке надавав чоловікові заявниці лікар J.V. в ЛВНД, та його смертю в результаті прориву виразки, що не було пов’язане з хворобою кишечнику, яку лікував обвинувачений. Він постановив:

    «...відсутні докази того, що лікування від інфекції Clostridium difficile, яке надав обвинувачений, було неповним, що пацієнта було виписано з лікарні занадто рано 3 лютого 1998 року, або взагалі, що обвинувачений якимось чином відповідальний за смерть пацієнта 8 березня 1998 року.»

  10. Заявниця не подавала апеляції на це рішення.

4. Провадження в Адміністративному та фіскальному суді Опорто

  1. 6 березня 2003 року заявниця звернулася до Адміністративного та фіскального суду з позовом проти ЛВНД, лікарні Санто-Антоніо та восьми лікарів, які брали участь в лікуванні її чоловіка, вимагаючи компенсації шкоди, завданої їй через смерть її чоловіка. Зокрема, вона стверджувала,

    • що менінгіт її чоловіка був викликаний бактерією Pseudomonas cepacia, яка, як вона стверджувала, була в операційній під час видалення назальних поліпів;

    • що менінгіт був діагностований занадто пізно, і це дало хворобі можливість розвитися;

    • що лікування підвищеними дозами препаратів та відсутність належної профілактики призвели до виникнення дуоденальної виразки, яка, в свою чергу, призвела до смерті її чоловіка.

  2. В контексті цього провадження заявниці було надано юридичну допомогу у формі звільнення від сплати судового збору та компенсації витрат на адвоката за її вибором.

  3. Між 4 та 24 квітня 2003 року вісім лікарів оскаржили свій статус відповідачів (ilegitimidade passiva), посилаючись на статтю 2 Законодавчого декрету №48051 від 21 листопада 1967 року.

  4. 16 квітня 2007 року суд виніс підготовче рішення (despacho saneador), в якому було зазначено, які факти вважаються встановленими, а які повинні бути встановлені. Згідно статті 2 Законодавчого декрету №48051 від 21 листопада 1967 року суд також вирішив, що лікарі не можуть бути окремими відповідачами у цій справі, оскільки до них позивалися лише стосовно недбалості. Таким чином, суд оголосив скаргу прийнятною лише щодо лікарень.

  5. 17 січня 2011 року заявниця надала свої свідчення.

  6. Під час трьох судових засідань суд заслухав наступних свідків:

    • одинадцять лікарів, задіяних в лікуванні чоловіка заявниці під час його перебування в лікарнях ЛВНД та Санто-Антоніо;

    • лікаря-терапевта чоловіка заявниці;

    • двох лікарів, що були друзями родини;

    • інспектора, що готував остаточний звіт про завершення розслідування ГІОЗ; та

    • медичних експертів з гастроентерології та медицини внутрішніх органів, чиї звіти були покладені в основу останніх рішень ГІОЗ.

  7. 24 травня 2011 року суд виніс наказ щодо фактів. Беручи до уваги історію хвороби чоловіка заявниці, а також свідчення у справі, суд вважав, зокрема, встановленим, що

    • видалення назальних поліпів було простою операцією з мінімальним ризиком, про що пацієнт був належним чином проінформований;

    • операційна була асептична та стерилізована на час проведення операції;

    • походження бактерій, які викликали менінгіт, не було доведене. Суд відкинув можливість зараження в лікарні, зазначивши, що в такому випадку прописане лікування не мало б ефекту;

    • ліки, прописані в ЛВНД та лікарні Санто-Антоніо, могли викликати проблеми з кишечником та спричинити коліт;

    • чоловікові заявниці давали в ЛВНД ліки для захисту шлунку;

    • прорив дуоденальної виразки не був виявлений аж до проведення операції, та

    • чоловік заявниці помер від сепсису, викликаного перитонітом, спричиненим проривом виразки.

  8. 23 січня 2012 року Адміністративний та фіскальний суд Опорто виніс рішення, яким відмовив заявниці в задоволенні її позовних вимог. Щодо фактів в судовому рішенні зазначалось, зокрема, про наступне:

    «Бактерія Pseudomonas опиралася різним антибіотикам, які намагалися застосувати ...

    Коли пацієнт звернувся до лікарні Віла-Нова-де-Гайя 18 грудня 1997 року, він був повністю вилікуваний від бактерійного менінгіту.

    ... 25 січня 1998 року пацієнт знову потрапив до лікарні Віла-Нова-де-Гайя, де йому було поставлено діагноз «псевдомембранний коліт», викликаний бактерією Clostridium difficile ... Коліт був успішно вилікуваний в цій лікарні ...; Під час перебування в лікарні Віла-Нова-де-Гайя, йому надавалися препарати для захисту шлунку.

    ... Коли він був госпіталізований (в лікарню Санто-Антоніо 17 лютого 1998 року) він мав хронічну діарею... та був поставлений діагноз «підозра на запальну хворобу кишечника». Ліки були прописані у відповідності до цього діагнозу.

    ... В лікарні Санто-Антоніо він перебував під наглядом, щоденно отримував ліки та здавав різні аналізи.

    ... 6 березня 1998 року ... ніщо не могло передбачити прорив виразки ... аналізи того дня ... не підтвердили наявність прориву виразки, що вимагало б додаткових дій;

    ... Лише 7 березня 1998 року у пацієнта було виявлено гострий абдомінальний синдром, що вимагав невідкладного оперативного втручання ... лише під час операції було виявлено, що пацієнт страждає на прорив виразки;

    ... Прорив відбувся за 24 години до операції.»

  9. Рішення завершувалося наступним чином:

    « ... з огляду на встановлені факти неможливо визначити, на якому етапі дії чи бездіяльність відповідачів порушили стандарти якісної медичної практики ...

    Вважається доведеним, що [пана Фернандеша] смерть була викликана сепсисом від перитоніту, спричиненого проривом його дуоденальної виразки... Не було сумнівів щодо діагностування менінгіту, застосованого лікування, його послідовності та вирішення проблеми, оскільки всі різноманітні ускладнення були добре роз’яснені.

    Таким чином, не було розбіжностей в думках стосовно необхідності прописати та використати антибіотики в контексті менінгіту [пана Фернандеша] та інших захворювань, хоча було роз’яснено, що коліт є бактеріальним дисбалансом, викликаним антибіотиками (тими, що мають негативний вплив на флору кишечнику).

    Тим не менше, неможливо було визначити збуджувач або причину появи бактерії, пов’язану з менінгітом, а тому з впевненістю неможливо було визначити, чи операція на носовій порожнині стала причиною проблеми, чи всього лише одним з факторів, які викликали інфекцію. Інші фактори та обставини, що передували операції ... таким чином припиняють бути релевантними.

    Тим не менше, смерть чоловіка заявниці викликає подив ... беручи до уваги, що він був сильним чоловіком у доброму здоров’ї, а мікрохірургія в його назальних пазухах була простою операцією. Незважаючи на це, не було доведено, що терапія, або лікарські препарати, що були надані [пану Фернандешу] у будь-який момент не відповідали його клінічному стану. Отже, не було порушення стандартів якісної медичної практики (дій чи бездіяльності). Таким чином, одна з сукупності вимог до виникнення цивільної відповідальності, а саме, незаконна дія, - відсутня.»

  10. Заявниця подала апеляційну скаргу на це рішення до Вищого адміністративного суду. Вона поставила під сумнів факти, що вважалися встановленими, стверджуючи, що лише шляхом дослідження умов до, під час та після операції можна було визначити, якими саме бактеріями заразився її чоловік. Вона повторно заявила, що інфекцією її чоловік заразився в лікарні, та що він не отримав належного лікування ані в ЛВНД, ані в лікарні Санто-Антоніо.

  11. 26 лютого 2013 року Вищий адміністративний суд відмовив у задоволенні апеляційної скарги заявниці, та залишив рішення Адміністративного та фіскального суду Опорто без змін. По-перше, суд відмовився переглядати факти, встановлені судом першої інстанції, оскільки запис судових засідань не проводився і жодних нових документів не було надано аби поставити під сумнів докази, що лягли в обґрунтування рішення суду. Верховний суд підсумував своє рішення наступним чином:

    «Суд першої інстанції, в підсумку, вирішив, що немає можливості ідентифікувати природу та походження бактерії, яка спричинила менінгіт, та що не було доведено, що наступні захворювання пацієнта ... стали наслідком помилкового діагнозу або лікування.

    Таким чином, було встановлено, що не було доведено порушення стандартів якісної медичної практики, яке могло б спричинити смерть пацієнта. Заявниця має іншу точку зору на це питання. Тим не менше, її аргументи здебільшого базуються на твердженнях, які не були доведені, зокрема, що менінгіт був викликаний бактерією Pseudomonas в лікарні ... та що пацієнт не отримав відповідного профілактичного лікування для захисту шлунку під час лікування антибіотиками.

    Таким чином, ці скарги можна назвати твердженнями про медичну недбалість, які не підкріплені встановленими фактами.»