Порушення

Рішення від 23 лютого 2016 року

Завантажте повний текст рішення «Навальний та Офіцеров проти Росії»

ІІІ. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 7 КОНВЕНЦІЇ

1. Заявники скаржилися на те, що правова норма, на підставі якої вони були визнані винними у вчиненні розтрати, не могла застосовуватися до їхніх дій. Вони стверджували, що влада здійснила настільки розширювальне та неоднозначне тлумачення складу злочину, що воно не відповідало вимогам передбачуваності. Заявники посилалися на статтю 7 Конвенції, яка передбачає таке:

   «1. Нікого не може бути визнано винним у вчиненні будь-якого кримінального правопорушення на підставі будь-якої дії чи бездіяльності, яка на час її вчинення не становила кримінального правопорушення згідно з національним законом або міжнародним правом. Також не може бути призначене суворіше покарання ніж те, що підлягало застосуванню на час вчинення кримінального правопорушення. 2. Ця стаття не є перешкодою для судового розгляду, а також для покарання будь-якої особи за будь-яку дію чи бездіяльність, яка на час її вчинення становила кримінальне правопорушення відповідно до загальних принципів права, визнаних цивілізованими націями».

А. Щодо прийнятності

1. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту (а) пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Таким чином, заява повинна бути визнана прийнятною.

Щодо суті

1. Уряд стверджував, що стосовно заявників, засуджених за вчинення розтрати в особливо великих розмірах, передбаченої частиною 4 статті 160 Кримінального кодексу, порушення статті 7 Конвенції допущено не було. Уряд наполягав, що компетентні національні суди правильно розглянули питання про правову кваліфікацію правопорушення, відповідно до роз'яснень Верховного Суду від 27 грудня 2007 року. Уряд також відзначив, що касаційна скарга заявників була відхилена судом вищої інстанції.

2. Заявники наполягали, що їх було засуджено за дії, які були абсолютно законними. Вони стверджували, що сфера дії і мета статті 160 Кримінального кодексу в тлумаченні Верховного Суду не дозволяли притягати до кримінальної відповідальності за вчинення розкрадання осіб, які діяли відповідно до закону.

3. Суд уже встановив, що національна влада здійснила свавільне застосування кримінального закону і визнала заявників винними у вчиненні дій, які було неможливо відрізнити від звичайної комерційної діяльності (див. пункт 115 вище), у порушення статті 6 Конвенції.

4. У світлі вищезазначеного Суд не вважає за необхідне розглядати питання про те, чи становило це також і порушення пункту 1 статті 7 Конвенції.

IV. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 18 КОНВЕНЦІЇ, ЩО РОЗГЛЯДАЄТЬСЯ В СУКУПНОСТІ ЗІ СТАТТЯМИ 6 ТА 7 КОНВЕНЦІЇ

1. Насамкінець, заявники стверджували, що їх було піддано кримінальному переслідуванню і засуджено з підстав, не пов'язаних з притягненням до правосуддя, зокрема, з метою перешкодити суспільно-політичній діяльності першого заявника. Заявники посилалися на статтю 18 Конвенції, яка передбачає таке:

   «Обмеження, дозволені згідно з [цією] Конвенцією щодо зазначених прав і свобод, не застосовуються для інших цілей ніж ті, для яких вони встановлені».

2. Суд відзначає, що заявники посилаються на статтю 18 у сукупності з усіма іншими скаргами, зокрема, за статтями 6 та 7 Конвенції. Проте Суд зауважує, що положення цих статей у частині, що стосується даної справи, не містять явних або неявних обмежень, які могли б стати предметом розгляду Суду за статтею 18 Конвенції.

3. Тому Суд відхиляє цю скаргу як таку, що є несумісною ratione materiae з положеннями Конвенції.

V. ЗАСТОСОВУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

1. Стаття 41 Конвенції передбачає:

   «Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію».

Шкода

1. Заявники просили Суд присудити 100 000 євро кожному з них на відшкодування моральної шкоди або іншу суму на розсуд Суду. Заявники вказували на негативні наслідки свого кримінального переслідування та засудження, зокрема, на обмеження їхньої свободи пересування, втрату ними заробітку і шкоду для репутації кожного з них. Крім того, перший заявник зазначив, що він був позбавлений статусу адвоката і втратив право балотуватися на виборах.

2. Заявники також просили Суд присудити 500 000 рублів кожному з них на відшкодування штрафу, сплаченого ними за вироком суду. Дана вимога була заявлена за статтею «судові витрати», однак її варто розглядати як вимогу про відшкодування матеріальної шкоди.

3. Уряд стверджував, що у випадку, якщо Суд визнає порушення Конвенції у даній справі, це вже буде достатньою справедливою сатисфакцією. Уряд зазначав, що, у будь-якому випадку, порушення статей 6 та 7 Конвенції (якщо Суд його визнає) стане основою для поновлення кримінального провадження у справі заявників, відповідно до статті 413 КПК. Уряд відзначив, що у випадку винесення виправдувального вироку заявники отримають право вимагати компенсацію і тоді вже зможуть представити відповідні вимоги національним судам.

4. Суд визнав порушення статті 6 Конвенції і вважає, що, з урахуванням обставин даної справи, страждання і неспокій, які перенесли заявники, не можуть бути компенсовані самим тільки визнанням факту порушення. Здійснюючи оцінку на засадах справедливості, Суд присуджує заявникам 8 000 євро відшкодування моральної шкоди.

5. Крім того, Суд посилається на свою сталу практику, відповідно до якої у випадку заявника, стосовно якого були порушені права, гарантовані статтею 6 Конвенції, необхідно, наскільки це можливо, відновити становище, в якому він би перебував, якби вимоги цієї статті не були порушені, і що, в принципі, найприйнятнішим способом відновлення порушеного права буде поновлення провадження (див, з відповідними змінами, «Оджалан проти Туреччини» (Öcalan v. Turkey) [ВП], № 46221/99, п. 210 (наприкінці), ЄСПЛ 2005-IV, та «Попов проти Росії» (Popov v. Russia), № 26853/04, п. 264, від 13 липня 2006 року). Це стосується обох заявників у даній справі. При цьому Суд зауважує, що стаття 413 КПК передбачає підставу для поновлення провадження у випадку визнання Судом порушення Конвенції.

6. З огляду на вищезазначене, Суд приймає запевнення Уряду про те, що провадження у кримінальній справі заявників буде відновлено, і відзначає, що в рамках перегляду справи на національному рівні заявники матимуть можливість сформулювати свої вимоги про відшкодування матеріальної шкоди і домогтися їх розгляду національними судами. Тому Суд відхиляє вимоги заявників стосовно відшкодування матеріальної шкоди.

B. Судові витрати

1. Перший і другий заявники просили присудити їм 48 053 євро та 22 893 євро, відповідно, для компенсації судових витрат, понесених під час розгляду справи на національному рівні та в Суді. Вони надали договори та квитанції на підтвердження гонорарів адвокатів, а також проїзні документи та квитанції про оплату проживання у готелі на підтвердження витрат, понесених під час судового розгляду їхньої справи в м. Кіров.

2. Уряд висловив заперечення щодо вимог заявників на тій підставі, що присудження компенсації судових витрат у даній справі буде рівнозначним скасуванню вироку національного суду від 18 липня 2013 року. Уряд вважав, що ці вимоги можуть бути заявлені в рамках нового провадження на національному рівні.

3. Відповідно до практики Суду, заявник має право на компенсацію судових витрат, якщо буде доведено, що такі витрати були необхідними і дійсно понесеними, а їх розмір був розумним. Крім того, рішення про присудження судових витрат пов'язано з визнанням факту порушення Конвенції, і порушення статті 6 Конвенції не є виключенням з цього правила (див., серед останніх прецедентів, рішення у справі «Волков та Адамський проти Росії» (Volkov and Adamskiyv. Russia), №№ 7614/09 та 30863/10, пп. 68 та 71, від 26 березня 2015 року, в якому Суд визнав порушення статті 6 Конвенції і присудив компенсацію судових витрат). Тому Суд відхиляє заперечення Уряду щодо того, що присудження судових витрат буде рівнозначним скасуванню вироку національного суду у даній справі.

4. У даній справі, яка мала певну складність і передбачала проходження декількох інстанцій національних судів, а також провадження в Суді, мало місце порушення статті 6 Конвенції. Беручи до уваги надані документи та вищевикладені критерії, Суд вважає розумним присудити заявлені суми в повному обсязі, за вирахуванням суми штрафу, сплаченого заявниками за вироком суду (500 000 рублів кожним із заявників або близько 5 800 євро за обмінним курсом, чинним на дату винесення вироку). Суд присуджує першому та другому заявникам 42 253 євро та 17 093 євро, відповідно, компенсації судових витрат, плюс будь-які податки, якими можуть обкладатися зазначені суми.

C. Пеня

1. Суд вважає за доцільне призначити пеню, виходячи з розміру граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.