Факти. Відповідне національне законодавство та практика

Рішення від 5 квітня 2018 року

Завантажте повний текст рішення «Zubac проти Хорватії»

ФАКТИ

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ТА ПРАКТИКА A. Відповідне національне законодавство 1. Конституція

  1. У відповідних положеннях Конституції Республіки Хорватія (Ustav Republike Hrvatske, Official Gazette №№ 56/1990, 135/1997, 8/1998 (текст із внесеними змінами та доповненнями), 113/2000, 124/2000 (текст із внесеними змінами та доповненнями), 28/2001 та 41/2001 (текст із внесеними змінами та доповненнями), 55/2001 (поправки), 76/2010, 85/2010 та 5/2014; далі – Конституція) зазначається таке:

    Стаття 29 «1. При визначенні його або її прав і обов’язків… кожен має право на справедливий розгляд справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом».

    Стаття 119 «(1) Верховний Суд Республіки Хорватія, як найвищий судовий орган, забезпечує узгоджене застосування закону та однаковість у його застосуванні. ...»

2. Закон «Про цивільне судочинство»<

  1. Відповідні положення Закону «Про цивільне судочинство» (Zakon o parničnom postupku, Official Gazette №№ 53/1991, 91/1992, 112/1999, 81/2001, 117/2003, 88/2005, 84/2008, 96/2008 та 123/2008), чинні на момент подій, що розглядаються, передбачали:

    Встановлення вартості предмета спору Стаття 35 «(1) Коли вартість предмета спору (vrijednost predmeta spora) має значення для встановлення підсудності, складу суду, права на звернення з касаційною скаргою та в інших випадках, передбачених у цьому Законі, лише вартість основного позову розглядається як вартість предмета спору. ...»

    Стаття 40

    «...

    (2) ... коли позов не стосується грошової суми, відповідною вартістю є вартістю предмета спору (vrijednost predmeta spora), вказана позивачем у цивільному позові (u tužbi).

    (3) Якщо у ситуації, згаданій у підпункті 2, є очевидним, що вартість предмета спору, вказана позивачем, є занадто високою або низькою, в результаті чого виникає питання щодо підсудності предмета спору, складу суду, виду провадження, права на звернення з касаційною скаргою, повноважень з представництва інтересів або судових витрат, суд повиненex officio або на підставі заперечень відповідача, не пізніше ніж на підготовчому засіданні або, якщо жодного підготовчого засідання не проводилося, тоді на першому засіданні під час основного розгляду до початку захисту відповідачем своєї позиції по суті спору, оперативно та у встановленому порядку перевірити достовірність зазначеної вартості і, шляхом прийняття рішення, оскарження якого в окремому порядку не допускається, визначити вартість предмета спору.

    ...»

    Представництво інтересів Стаття 89

    «(1) Сторони мають право здійснювати процесуальні дії будь-то особисто або через представників, проте суд має право запропонувати стороні, яка здійснює дії через представника, особисто висловити у суді свою думку про факти, які встановлюватимуться у рамках провадження.

    (2) Сторона, стосовно якої здійснюється представництво її інтересів, незмінно має право самостійно виступати у суді та надавати заяви разом зі своїм представником».

    Стаття 89a

    «(1) Представляти інтереси сторони в якості представника має право лише адвокат, якщо інше не передбачено законом.

    (2) Сторона має право на представництво її інтересів особою в якості представника, що перебуває з нею в трудових правовідносинах, якщо вона має повну дієздатність.

    (3) Сторона має право на представництво її інтересів кровним родичем по низхідній або висхідній лінії спорідненості, братом, сестрою або одруженим партнером (партнеркою) за наявності у нього або в неї повної дієздатності і за умови, що він або вона не здійснює юридичну практику без ліцензії».

    Стаття 90

    «(1) Якщо особа виступає в суді як представник, який не може бути представником відповідно до положень статті 89a цього Закону, суд має заборонити цій особі здійснення подальшого представництва інтересів і поінформувати про це сторону.

    ...

    (3) Якщо буде встановлено, що представник, який не є адвокатом, не здатен виконувати цей обов’язок, суд повинен попередити сторону про наслідки, які можуть мати місце внаслідок неналежного представництва інтересів».

    Зміст цивільних позовів Стаття 186

    «(1) Цивільний позов повинен містити конкретну вимогу стосовно основної позовної вимоги та вимог, що виникли в ході розгляду спору, факти, на яких ґрунтується вимога позивача, докази на підтвердження цих фактів та іншу інформацію, яка повинна надаватися разом із кожним поданням (стаття 106).

    (2) Коли підсудність, склад суду, вид провадження, право на звернення з касаційною скаргою, повноваження на представництво інтересів або право на отримання оплати витрат залежить від вартості предмета спору, а предмет спору не є грошовою сумою, позивач повинен вказати у цивільному позові вартість предмета спору. ...»

    Внесення змін до цивільного позову (preinaka tužbe) Стаття 190

    «(1) Позивач має право внести зміни до цивільного позову до завершення основного слухання.

    (2) Після вручення відповідачу цивільного позову для внесення змін до цивільного позову вимагатиметься згода відповідача; але навіть у разі заперечень відповідача суд має право дозволити внести зміни, якщо він вважатиме це за доцільне для остаточного вирішення питання правовідносин між сторонами.

    (3) Вважатиметься, що відповідач погодився на внесення змін до цивільного позову, якщо він або вона почнуть процес на підставі зміненого цивільного позову без попереднього поданнязаперечень стосовно змін. ...»

    Стаття 191

    «(1) Внесенням змін до цивільного позову є зміна природи цивільного позову, збільшення наявної позовної вимоги або подання нового позову додатково до вже існуючого.

    ...

    (3) Цивільний позов не змінюється у разі зміни позивачем юридичних підстав цивільного позову, у разі зменшення ним вимог за цивільним позовом або у разі зміни або коригування ним деяких заяв внаслідок чого цивільний позов не змінюється».

    Основне слухання Стаття 297

    «(6) Коли цей Закон передбачає, що сторона має право ... на здійснення процесуальної дії до початку відповідачем судового провадження по суті справи в основному слуханні, така ... ... дія може здійснюватися, допоки відповідачем не буде закінчено свій відзив на позов [позивача]».

    Касаційна скарга Стаття 382

    «(1) Сторони мають право на звернення з касаційною скаргою на постанову суду другої інстанції:

    1. якщо вартість спору в оскаржуваній частині постанови перевищує 100 000 хорватських кун ...

    (2) У випадках, коли сторони не можуть звернутися з нею у відповідності до положень пункту 1 цієї статті, сторони мають право звернутися [у спеціальному порядку] з касаційною скаргою на рішення суду другої інстанції, якщо рішення у спорі обумовлюється вирішенням питання матеріального або процесуального права, що є важливим для забезпечення послідовного застосування закону та рівноправності громадян ...»

    Стаття 385

    «(1) Постанова суду другої інстанції, що згадується у пункті 1 статті 382 цього Закону, може бути оскаржена шляхом звернення з касаційною скаргою на таких підставах:

    1. через фундаментальну помилку у провадженні [у суді першої інстанції] ...;

    2. через фундаментальну помилку у провадженні у суді другої інстанції;

    3. через помилки у застосуванні відповідного матеріального права.

    ...»

    Стаття 392

    «[Неприйнятна] касаційна скарга відхиляється [Верховним Судом]…»

    Стаття 393

    «Шляхом винесення постанови [Верховний Суд] залишає касаційну скаргу без задоволення, якщо ним буде встановлено її невідповідність підставам, на яких вона ґрунтується».

    Стаття 394

    «(1) У разі встановлення ним [відповідних] процесуальних недоліків ... [Верховний Суд] суд, шляхом винесення рішення, скасовує повністю або частково постанову суду як другої інстанції, так і першої інстанції або лише постанову суду другої інстанції і передає справу на новий розгляд ... »

    Стаття 395

    «(1) Якщо [Верховним Судом] буде встановлено, що матеріальне право було застосовано неправильно, він приймає касаційну скаргу та вносить зміни до оскаржуваної постанови ...»

    1. Закон «Про судові витрати»

    2. Відповідні положення чинного Закону «Про судові витрати» (Zakon o sudskim pristojbama, Official Gazette №№ 74/1995, 57/1996, 137/2002 та 26/2003 – зведена редакція) мають такий зміст:

    Стаття 14

    «(1) Суд звільнить від оплати судових витрат сторону, яка не в змозі їх сплатити через свій загальний фінансовий стан без спричинення шкідливих наслідків для забезпечення себе та своєї сім’ї необхідними засобами існування.

    ...

    (3) При винесенні рішення суд враховуватиме всі обставини, включаючи вартість предмета спору, кількість осіб, яких утримує сторона, доходи сторони та її сім’ї».

    Визначення вартості [предмета спору] в контексті судових витрат

    Цивільне провадження Стаття 25

    «(1) Вартість предмета майнового спору стосовно права власності на нерухоме майно визначається на підставі ринкової вартості спірного майна ...»

    Провадження щодо сплати несплаченого судового збору Стаття 38

    «(1) На підставі наданого повідомлення, наказу або попередження щодо сплати судового збору, сторона має право, у строк до трьох днів з дати її повідомлення про це або коли їй було вручено [повідомлення, наказ або попередження], подати заперечення до суду першої інстанції. ...»

    Повернення судового збору Стаття 43

    «(1) Особа, яка сплатила судовий збір, який вона зовсім не повинна була сплачувати, або сплатила його у розмірі, що перевищує суму, призначену до сплати, так само як і особа, яка сплатила збір за судове рішення, яке ніколи не було прийняте чи виконане, має право на повернення судового збору. ...»

    Стаття 44

    «(1) Клопотання проповернення судового збору подається до суду першої інстанції у строк дев’яносто днів з моменту помилкової оплати ...

    (2) Повернення судового збору не можна вимагати після спливу одного року з моменту сплати судового збору».

A. Відповідна національна практика 1. Верховний Суд

(a) Судова практика щодо визначення/зміни вартості предмета спору

  1. У рішенні № Rev-2836/1990 від 27 січня 1991 року, Верховний Суд встановив таке:

    «Із запереченням у касаційній скарзі про те, що нерухоме майно має більшу вартість, аніж та, що зазначена у цивільному позові, і що рішення судів нижчих інстанцій, таким чином, є незаконними, не можна погодитися, оскільки навіть припускаючи, що [цей] аргумент стосовно вартості нерухомого майна є вірним, це не має значення на даній стадії розгляду.

    Це має місце оскільки вартість предмета спору була вказана позивачем самостійно (це його право) і це представляє собою відповідну вартість предмета спору (пункт 2 статті 40 Закону «Про цивільне судочинство» [надалі – «ЗЦС»]).

    Суд погодився, без здійснення перевірки, з вказаною вартістю предмета спору (і було надано дозвіл на здійснення [перевірки вартості] до початку певної стадії провадження – попереднього слухання або основного слухання, але до початку відстоювання відповідачем своєї позиції у суді) і відповідачка не заперечувала проти вказаної вартості предмета спору у своєму відзиві на цивільний позов і на попередньому слуханні вона почала відстоювати свою позицію. Таким чином, після завершення попереднього слухання вартість предмета спору вже більше не могла визначатися сторонами або судом.

    ...

    Висновок [суду нижчої інстанції], що вказана вартість предмета спору не має в обов’язковому порядку відповідати вартості майна, що є предметом спору, також є вірним.

    ...»

  2. Відповідна частина Рішення № Rev-62/1994-2 від 23 лютого 1994 року має такий зміст:

    «В ході провадження позовну заяву було зміненоз метою залучення до справи нових відповідачів, при цьомупозовні вимоги залишались незмінними по відношенню до всіх відповідачів. Внесеннязмін до позовної заявине достатньо для того, щобнадати право позивачамзмінити вартість предмета спору, оскільки відповідачі в розумінні пунктів 2 та 3 статті 196 ЗЦС, яких, з їхньої згоди, було залучено відповіднодо зміненогоцивільного позову, мають отримати судовий процес у стані, в якому він є в момент, коли вони в нього входять, і, враховуючи, що позивачі не мали право змінити вартість предмета спору, оскільки не було жодної об’єктивної зміни позовних вимог (і, на час входження відповідачів у спір, вартість предмета спору все ще становила 30 000,00 динарів [валюта, яка раніше використовувалася в Хорватії]), така вартість лишається єдиною належною вартістю для вирішення питання прийнятності касаційної скарги у цій справі.

    ... Касаційна скарга у цій справі була б прийнятною, якби вартість предмета спору, встановлена для позовних вимог, перевищувала суму в розмірі 50 000,00 динарів – хорватських динарів, проте, зважаючи на те, що встановлена вартість предмета спору становила 30 000,00 на той час динарів – хорватських динарів, то вартість предмета спору, встановлена у такому порядку, незалежно від питання поділу позовних вимогпо відношенню до всіх сторін цього провадження, вказує на неприйнятність касаційної скарги».

  3. У рішенні № Rev-538/03 від 4 березня 2004 року Верховний Суд зазначив:

    «Уточнення позовних вимог та внесення змін до позовної заяви з метою залучення до справи нового відповідача… не є об’єктивною зміною цивільного позову в розумінні статті 191 ЗЦС, а, отже, прийнятність касаційної скарги визначається на підставі вартості предмета спору, вказаної у [первісному] цивільному позові ...»

  4. У відповідній частині Рішення № Rev-20/06-2 від 11 квітня 2006 року зазначається таке:

    «У розумінні пункту 2 статті 40 ЗЦС позивач встановив вартість предмета спору у розмірі 10 000,00 хорватських кун, отже, навіть при тому, що відповідачі заперечували проти встановленої вартості предмета спору, суд першої інстанції діяв не у відповідності до пункту 3 статті 40 ЗЦС і встановив вартість предмета спору [окремим] рішенням.

    Проте у заяві від 23 квітня 2001 року … позивачка встановила вартість предмета спору у розмірі 30 000,00 хорватських кун, але оскільки вона одночасно не змінила цивільний позов, у подальшому їй не було дозволено змінювати вартість предмета спору, яку було встановлено у цивільному позові.

    Таким чином, береться до уваги, що вартість предмета спору у цій справі становить 10 000,00 хорватських кун».

  5. У рішенні № Rev-694/07-2 від 19 вересня 2007 року Верховний Суд зазначив:

    «У відповідності до положення пункту 3 статті 40 [ЗЦС], яке було чинним на момент подачі цивільного позову 1 жовтня 1996 року і на момент винесення судом першої інстанції постанови 5 червня 2001 року, яке мало застосовуватися, вартість предмета спору у разі, коли позов не містив посилання на грошову суму, могла перевірятися та змінюватися судом лише під час підготовчого засідання або, якщо воно не проводилося, тоді на першому засіданні до початку розгляду справи по суті.

    Всупереч викладеному, у цій конкретній справі позивачка встановила нову вартість предмета спору у розмірі 100 000,00 хорватських кун шляхом подачі документів від 21 серпня 2000 року, на що вона не мала права, і суд навіть ухвалив окреме рішення 2 березня 2007 року…, яким встановлювалась нова вартість предмета спору у розмірі 100 000,00 хорватських кун.

    Зважаючи на те, що на підставі вищевикладеного вартість предмета спору була прив’язана до [первісно встановленої вартості] 1 000 хорватських кун, подальші дії позивачки та судді стосовно зміни вартості предмета спору не мають жодного юридичного впливу на процес».

  6. Відповідна частина Рішення № Rev-798/07-2 від 5 лютого 2008 року має такий зміст:

    «Той факт, що муніципальний суд Загреба під час судового засідання 21 лютого 2003 року визначив, що вартість предмета спору становила 150 000,00 хорватських кун, означає, що суд діяв всупереч пункту 3 статті 40 ЗЦС, який передбачає, що суд ex officio або після подання заперечень відповідачем, не пізніше, ніж під час підготовчого засідання, або у разі його непроведення, тоді під час першого судового засідання у справі і до початку захисту відповідачем своєї позиції по суті справи, оперативно і в найбільш доцільній формі повинен дослідити точність встановленої вартості і рішенням, яке не підлягає оскарженню, визначити вартість предмета спору.

    Таким чином, після проведення у цій справі підготовчого засідання суд першої інстанції більше був не в змозі визначити вартість предмета спору і тому вбачається, що така вартість у цій справі становить [первісно встановлену] суму у розмірі 2 900,00 хорватських кун.

    Оскільки вартість предмета спору не перевищує 100 000,00 хорватських кун, касаційна скарга є неприйнятною...»

  7. У відповідній частині постанови № Rev-320/2010-2 від 8 вересня 2011 року зазначається таке:

    «... Суд першої інстанції не визначив вартість предмета спору після подання відповідачем заперечення під час першого судового засідання, перед початком якого відповідачрозпочавсвій захистпо суті справи ... Таким чином, суд першої інстанції діяв не у розумінні пункту 3 статті 40 ЗЦС, а, отже, вартість предмета спору стала визначена на підставі того, що у своєму цивільному позові позивачка встановила вартість на рівні 101 000,00 хорватських кун, незважаючи на той факт, що суд першої інстанції прийняв рішення щодо вартості предмета спору після завершення судового розгляду заперечення відповідача.

    Відповідно до пункту 3 статті 40 ЗЦС суд має право ex officio або після подання заперечення протилежною стороною, у разі виникнення в нього сумнівів щодо точності встановленої вартості предмета спору, перевірити та визначити вартість предмета спору, проте лише під час підготовчого засідання або, якщо воно не проводилося, – в ході першого судового засідання, але до того як відповідач почне свій захист по суті справи. Це означає, що після цього вартість предмета спору, встановлена у цивільному позові, не може бути змінена судом або позивачем, тому вартість предмета спору стає визначеною ...»

  8. У рішенні № Rev 648/10-2 від 23 січня 2013 року Верховний Суд встановив таке:

    «Суд не приймав рішення стосовно заперечення відповідача [щодо вартості предмета спору, встановленої у цивільному позові] і у цьому зв’язку відповідач не оскаржував постанову суду першої інстанції. Таким чином, згідно з позовом про видачу правовстановлюючого документа вартість предмета спору складає 10 000,00 хорватських кун – суму, встановлену позивачем у цивільному позові».

  9. Вищевикладеному підходу Верховного Суду слідували в інших справах, зокрема: Rev-2323/90 (24 січня 1991 року); Rev-538/03 (4 березня 2004 року); Gzz-140/03 (21 квітня 2004 року); Revr-507/03 (2 червня 2004 року); Revt-72/07 (4 липня 2007 року); Rev-1525/09-2 (8 червня 2011 року); Rev-287/11-2 (14 грудня 2011 року); Rev-X-848/14 (24 лютого 2015 року); та Rev-x-916/10 (8 квітня 2015 року).

(b) Судова практика щодо зміни цивільного позову

  1. У відповідній частині рішення № Rev-2015/94 від 4 липня 1996 року зазначається таке:

    «Заявник має рацію, коли доводить, що суд першої інстанції вчинив фундаментальне порушення норм цивільно-процесуального законодавства… коли після збільшення позивачкою своєї існуючої позовної вимоги в судовому засіданні 23 березня 1993 року, на якому відповідач не був присутнім, він завершив провадження замість відкладення слухання та надіслання відповідачу протоколу засідання.

    Збільшення існуючої позовної вимоги у розумінні пункту 1 статті 191 ЗЦС являє собою зміну цивільного позову, і від суду вимагалось, у відповідності до пункту 7 статті 190 ЗЦС, у разі зміни цивільного позову в судовому засіданні [діяти у порядку, зазначеному вище].

    У протилежному випадку [суд] вчиняє [фундаментальне порушення норм процесуального права], оскільки така незаконна поведінка позбавила відповідача можливості довести свою позицію у суді».

  2. У рішенні № Rev-х-1134/13 від 3 березня 2015 року Верховний Суд встановив таке:

    «Під “фактами” ми розглядаємо все, що дійсно [існувало] в минулому або у теперішньому часі (події, діяльність, умови, ситуації, думки, волевиявлення, позиції тощо), чим позивач обумовлював фактологічну основу свого позову, в той час як правове обґрунтування[позову] є юридичною кваліфікацією оскаржуваних правовідносин, а також законодавчими нормами, які обґрунтовують прохання до суду прийняти конкретне рішення.

    Крім випадків, передбачених пунктом 2 статті 7 ЗЦС,… суд керується фактами, наданими сторонами. Не дозволяється встановлювати факти, на які сторони не посилаються, допоки рішення може ґрунтуватись лише на фактах, на які посилаються сторони під час процесу... Через викладення фактів та позовних вимог позивач обґрунтовує предмет спору, і, таким чином, суть судового рішення залежить від правових підстав та чинного законодавства. Суд вирішує спір в межах позовної вимоги, заявленої під час провадження,… і буде виходити за межі позовної вимоги, у разі обґрунтування свого рішення фактами, на які позивач не посилається. Крім того, факти, на підставі яких обґрунтовується позов, є важливими для визначення предмета спору і, відповідно, застосування положень щодо внесення змін до цивільного позову (стаття 191 ЗЦС). З іншого боку, позивач не зобов’язаний вказувати правові підстави для подання свого позову, [а] у разі якщо він або вона вказує [правову підставу], суд нею не зв’язаний і сама по собі [така вказана правова підстава] не має значення для визначення предмета спору ... і застосування, в цьому відношенні, положень щодо внесення змін до цивільного позову.

    Коли йдеться про об’єктивну зміну позову, цей суд вважає, що у розумінні статті 191 ЗЦС … зміна також має місце, коли загально сформульований позов ґрунтується на інших фактах, що мають значення (іншому наборі фактів), аніж на тих, які раніше були підставою для позову, навіть якщо формально позов не змінювався, або якщо [конкретні елементи фактологічної основи] були додані, змінені або прибрані з [існуючих] елементів фактологічної основи з тим, щоб новий фактологічний набір обставин підводив до [висновку про] зміну природи позову.

    У справі, яка є предметом розгляду, до зміни свого позову, позивач ґрунтував свою вимогу про виплату грошової суми лише на факті несплати орендної плати (виконання договору), в той час як під час провадження він змінив фактологічну основу свого позову за [конкретний] період, вимагаючи відшкодування збитків через упущену вигоду. Це, всупереч тому, що стверджував суд другої інстанції, не є зміною правової підстави і не є [уточненням] позову у значенні пункту 3 статі 191 ЗЦС, або посиланням на нові докази, а швидше новим набором фактичних обставин справи, які по суті справи ведуть до зміни природи позову. Зокрема, це є не зміною правової підстави, оскільки воно не стосується самої тільки зміни або наведення додаткових доводів стосовно правової кваліфікації позову, а встановленням нової фактологічної основи для відповідальності за завдану шкоду, на чому … позивач ґрунтує свій позов. Можливо [інша] правова кваліфікація слугує просто для того, щоб підкреслити більш чітку відмінність нової фактологічної основи [від старої]. Це є не [уточненням] попередніх доводів, оскільки воно не стосується коригування, уточнення або доповнення попередньої фактологічної основи, а іншим набором фактів, які складають нову фактологічну основу позову для прийняття судом рішення, не пов’язаного з попередньою фактологічною основою. Аналогічним чином, це не є новими доказами, оскільки [нові] доводи самі по собі становлять конкретну фактологічну основу, на якій може ґрунтуватися рішення суду...»

2. Конституційний суд

  1. У справі № U-III-1041/2007 Конституційний суд розглянув рішення Верховного Суду (Rev-706/06), визнавши касаційну скаргу неприйнятною на тих підставах, що суди нижчих інстанцій помилково здійснювали провадження за нормами звичайного цивільного процесуального законодавства, відповідно до яких поріг ratione valoris для касаційної скарги становив 100 000 хорватських кун, тоді як вони мали розглядати цю справу як господарський спір, для якого поріг ratione valoris становив 500 000 хорватських кун і якого не було досягнуто у справі заявника.

  2. Рішенням від 24 червня 2008 року Конституційний суд визнав наступне рішення Верховного Суду таким, що порушує право на справедливий судовий розгляд, передбачене пунктом 1 статті 29 Конституції, і тому скасував рішення Верховного Суду і направив справу на повторний розгляд. Рішення Конституційного суду у відповідній частині має такий зміст:

    «Неприпустимо ... що касаційна скарга заявника була визнана неприйнятною через те, що вартість оскаржуваної частини остаточної постанови не перевищувала 500 000 хорватських кун, в той час як весь розгляд в судах нижчих інстанцій проводився у відповідності до норм звичайного цивільного процесуального законодавства, тоді як, з іншого боку, прийнятність касаційної скарги визначалась на підставі норм [господарського процесуального законодавства], провадження за яким у реальності не проводилось.

    ...

    При винесенні рішення за касаційною скаргою заявника Верховний Суд, з метою надання оцінки підставам для звернення з касаційною скаргою, взяв до уваги правову позицію, яка суперечила тій, на яку правомірно міг розраховувати заявник з огляду на практику судів нижчих інстанцій. Конституційний суд, таким чином, доходить висновку, що Верховний Суд порушив норми процесуального права стосовно прийнятності касаційної скарги заявника щодо завданої йому шкоди і, отже, порушив право на справедливий судовий розгляд, передбачене пунктом 1 статті 29 Конституції».

ІІІ. МІЖНАРОДНЕ ЗАКОНОДАВСТВО A. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права

  1. Стаття 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, від 16 грудня 1966 року, Збірник міжнародних договорів ООН, т. 999, с. 171, проголошує:

    «1. Всі особи є рівними перед судами і трибуналами. Кожен має право ... при визначенні його прав та обов'язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд його справи ... незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону...»

B. Американська конвенція про права людини

  1. Відповідні положення Американської конвенції про права людини від 22 листопада 1969 року мають такий зміст:

    Стаття 8. Право на справедливий суд

    «1. Кожен має право на слухання його справи, з належними гарантіями та протягом розумного строку компетентним, незалежним і безстороннім судом, попередньо створеним згідно з законом, ... для визначення його прав та обов’язків цивільного, трудового, фінансового чи будь-якого іншого характеру.

    ...»

    Стаття 25. Право на судовий захист

    «1. Кожен має право на пряме та швидке звернення або будь-яке інше ефективне звернення до компетентного суду за захистом від дій, які порушують його основні права, визнані конституцією чи законодавством держави чи цією Конвенцією, навіть якщо таке порушення могло бути вчинене особами, які діяли в порядку виконання своїх офіційних обов’язків.

    ...»

C. Африканська хартія прав людини та народів

  1. Відповідним положенням Африканської хартії прав людини та народів, від 27 червня 1981 року, CAB/LEG/67/3 ред. 5, 21 I.L.M. 58 (1982 р.), передбачено таке:

    Стаття 7

    «1. Кожен має право на розгляд його справи. Це включає:

    1. право звертатися до компетентних національних органів за захистом у випадку дій, які порушують його основні права, які визнаються і гарантуються чинними конвенціями, законами, постановами та звичаями; ...»

IV. ЗАКОНОДАВСТВО ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

  1. У відповідній частині Хартії основних прав Європейського Союзу, OJ 2012 C 326/391, передбачено таке:

    Стаття 47. Право на ефективний засіб юридичногозахисту та справедливий суд

    «...

    Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, попередньо створеним згідно з законом. Кожен має можливість отримувати консультації, користуватися захистом та мати представника.

    ...»