Балада (фр. ballade – рухатися, лат. balar – танцюю) – жанр ліро-епічної поезії фантастичного, історико-героїчного чи соціально-побутового змісту з драматичним сюжетом. Зародилася в XII–XIII ст. У Західній Європі так спочатку називали пісні про кохання, що супроводжували танець.
Ознаки:
прийом метаморфози (перетворення однієї форми образу на іншу);
драматичність (дія розвивається швидко, напружено й фрагментарно; діалогічна форма).
родинно-побутові балади («Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси»; «Коваленко»);
історичні балади («Бондарівна», «Ой на горі вогонь горить», «Ой летіла стріла», «Козака несуть»).
«Ой летіла стріла» Одна з найдавніших балад в українському фольклорі. Мотив безглуздя воєнного душогубства (вдовине поле, стріла з-за синього моря). Три зозулі – мати, кохана, сестра (зозуля – жіноча печаль, туга, самотність).
мати – «в головоньках сіла» – Дунай від сліз розлився – плаче, поки «жити буде»;
сестра – «в ніженьках сіла» – «слізок криниця» – плаче, «поки не забуде»;
кохана – «сіла край серденька» – «земля сухенька» – плаче, «поки бачить».
Контраст гіперболи й літоти: «Де матінка плаче, / Там Дунай розлився; Де плаче сестриця, / Там слізок криниця; / Де плаче миленька – / Там земля сухенька».
Балада збудована на потрійній градації.