# «Чорна рада»
**Підзаголовок:** «Хроніка 1663 року».\
Твір був написаний 1857 р. двома мовами – російською та українською\
**Історична основа:** події доби Руїни після Переяславської угоди 1654 року\
**Літературний рід:** епос.\
**Жанр:** перший історичний роман українською мовою, роман-хроніка. \
**Тема:** зображення подій Чорної ради на широкому історичному тлі доби Руїни. \
**Ідея:** заклик до єднання, цілісності України; утвердження думки, що провідною силою в організації суспільства має бути його національна еліта. **Композиція:** 18 розділів.\
**2 сюжетні лінії:** історична та любовна; мотив дороги.\
В образі хутора Хмарище – **«хутірна філософія»** П. Куліша: ідеал натурального життя людини в гармонії з природою.
**Сюжет:** на хутір Хмарище до Михайла Череваня приїздить панотець і полковник Шрам із сином Петром, тут відбудеться знайомство Петра Шрама з родиною Череванів, спілкування з Божим Чоловіком – сліпим старцем, далеким від усього суєтного, мізерного, дріб’язкового, який лікує зіллям і молитвою хворих, а своїм обов’язком вважає викуплення козаків із неволі, автор пише, що «душа його жила не на землі, а на небі». Далі герої їдуть у Київ, тут вони познайомляться з козаком-характерником Кирилом Туром, зустрінуться з Якимом Сомком у Києво-Печерській лаврі й вечерятимуть разом. Під час вечері Тур натякне на викрадення Лесі, що й зробить уночі. Петром Шраменко битиметься з Кирилом Туром, щоб повернути Лесю. У двобої обидва його учасники впадуть знесилені. Далі за сюжетом відбудуться гостини Шрама на хуторі в Гвинтовки, недалеко від Ніжина; покарання біля стовпа Кирила Тура в урочищі Романовський Кут, повернення Кирила й Петра додому. Після Чорної ради в Ніжині Яким Сомко опиниться у в’язниці, його спробує врятувати Кирило Тур ціною власного життя, проте гетьман відмовиться. У фіналі твору Павло Тетеря засудить на смерть старого Шрама «як бунтівника», а Петро Шраменко й Леся Черевань виїдуть на хутір Хмарище, де й одружаться.
**Композиційний прийом** — подорож героїв, мотив дороги (дає змогу показати широку панораму народного життя, різні стани, верстви населення, ознайомити і героїв твору, і читачів зі складними соціальними проблемами тогочасності).
Образи:\
**Полковник і панотець Іван Шрам (Чепурний)**
* син паволоцького попа;
* учився в Київський братській школі;
* «зимовник дикого степу на Низу»;
* «жінка бранка туркеня»;
* проповідував слово правди божої рибалкам і чабанам запорозьким;
* реєстрове його прізвище Шрам, оскільки його пошрамовано вздовж і впоперек;
* два сини під час Хмельниччини полягли в боях за визволення України;
* «побував він на полі й на порі з низцями»;
* «як піднявсь на ляхів Хмельницький, то мав з його велику користь і підмогу»;
«Був він син паволоцького пана, по прізвищу Чепурного, учився в Київський братській школі і вже сам вийшов. Як же піднялись козаки з гетьманом Остряницею, то він устряв до козацького війська, бо гарячий був чоловік…. і не всидів би у своїй парафії, чуючи як ллється рідна йому кров за безбожний глум польських консистентів і урядників над українцями».
**Петро Шраменко (син Шрама)**
* дужий, молодий, «орел не козак»;
* чесний і сміливий;
* відважний і благородний;
* вірний і добрий;
* здатний щиро кохати;
* «добрий син і щирий козак».
«…переплив Случ під кулями. Їй-богу, я й досі дивуюсь, що таке молоде, та таке сміле!»
«Був щирий козак, лучче йому з нудьги загинути, ніж панотця навік перечорнити і золоту свою славу гряззю закаляти» Леся Череваниха «А вона ж то стояла, підійшовши під благословеніє, хороша да прехороша! Іще трошки засоромилась перед поважним гостем, то й очиці спустила в землю, а на виду аж сіяє… І що вже, як хороше вдасться! Чи заговорить, чи рукою поведе, чи піде по хаті — усе не так, як хто інший: так усі й дивляться, і так усякому на душі, мов сонечко світить»
Старий кобзар, «божий чоловік» «Темний він був на очі, а ходив без проводиря, у латаній свитині і без чобіт, а грошей носив повні кишені. Що ж робив із тими грішми? Викупив невільників із неволі. Іще ж до того знав лічити усякі болісті і замовляти усякі рани. Може він помагав своїми молитвами над недужими, а може і своїми піснями, бо в його піснях лилась, як чари, що слухає чоловік і не наслухається. За теєто, за все поважали його козаки, як батька: і хоч би попоросив у кого останню свитину з плечей на викуп невільника, то й йому оддав усякий».
**Михайло Черевань (власник хутора Хмарище, дружина Меланія, донька Леся)**
* брав участь у визвольній боротьбі українського народу проти Польщі;
* власник хутора Хмарище;
* любить поїсти та випити;
* відсутність патріотизму.
«…був тяжко грошовитий, да й веселий пан із козацтва, що збагатились за десятилітню війну з ляхами… доскочив собі незчисленного скарбу, та після війни й сів хутором коло Києва»
«…не любив ніяких сварок; … бо був козак друзяка: уже кому чи яка нужда, чи що, то зарятує й визволить»
«Черевань тілько похитувавсь, гладячи черево; а щоки — як кавуни: сміявсь од щирого серця. Така була в його вдача».
**Леся Черевань**
«Так Леся ж усе скрашала собою так, що вже справдi годилось би сказати: “У хатi в неї, як у вiночку; хлiб випечений, як сонце; сама сидить, як квiточка”…»
«А вона ж то стояла, пiдiйшовши пiд благословенiє, хороша да прехороша! Iще трошки засоромилась перед поважним гостем, то й очицi спустила в землю, а на виду аж сiяє. На диво була в Череваня дочка, да й годi…»
«Чи заговорить, чи рукою поведе, чи пiде по хатi – усе не так, як хто iнший: так усi й дивляться, i так усякому на душi, мов сонечко свiтить…»
«Леся почервонiла, да аж нахилилась, як повна квiтка в травi, i пригорнулась до матерi, обнявши її руку…»
«Ох, да дiвчина ж гарна! – додав Кирило Тур, поглянувши вовчим поглядом на Лесю…»
«Черногорець зараз кинувсь до свого побратима, а Леся до Петра. Забула сердешна на той час i стид, i дiвоцький сором: затулила йому хусткою глибоку рану, а сама так i впала на його; плаче, голосить, серденьком називає. Що їй тепер i той ясний жених, i те гетьманство?»
«Я на своєму вiку доволi попов’язала ран козацьких, да й Леся моя до сього дiла здатна…»
«… а в Лесi чiлько було й роботи, що копати корiнне, варити зiллє да сидiти над недужим…» **Яким Сомко (гетьман Лівобережжя)**
* «воїн уроди, возраста і красоти зіло дивної»;
* «високий, огрядний собі пан»;
* «кругловидний, русявий»; «голова в кучерях, як у золотому вінку»; «очі ясні, веселі, як зорі»;
* «чи ступить, чи заговорить, то справді по-гетьманськи»;
* прагне об’єднати обидві частини України;
* мужньо приймає смерть, відмовившись від можливого порятунку, бо «погибає Україна!».
«Зложити докупи обидва береги Дніпрові, що обидва... прислонились під одну булаву! Виженем недоляшка (Тетерю) з України, одженем ляхів до самої Случі — і буде велика одностайна Україна»
«…був воїн уроди, возраста і красоти зіло дивної, був високий, огрядний собі пан, кругловидний, русявий, голова в кучерях, як у золотому вінку, очі ясні, веселі, як зорі, і вже чи ступить, чи заговорить… Жартів не любив. Щирий і незлобливий був лицар, да все ж як і допечуть йому, то стережись тоді кожен»
«Хтось у дорогих кармазинах, високий і вродливий, а по кармазинах скрізь комір і поли ґаптовані золотом; зверху кирея підбита соболем; підпиравсь срібною булавою». **Іван Брюховецький**
* коротка старенька свитина; «полотняні штані»; чоботи шкапові, протоптані; «шабля при ньому горіла од золота; да й та на йому була мов чужа»;
* «і постать, і врода в його була зовсім не гетьманська»;
* лукавий і підступний; хитрий і підлий; демогог;
* «наче собі чоловік простенький, тихенький»; «ніхто не подумав би, що в сій голові вертиться що-небудь, опріч думки про смачний шматок хліба да затишну хату»;
* втирався у довір’я простолюду, на який спирався у боротьбі за гетьманство.
«Хіба по шаблі можна б догадатися, що воно щось не просте: шабля аж горіла од золота; да й та на йому була мов чужа. І постать, і врода в його була зовсім не гетьманська. Так наче собі чоловічок простенький, тихенький. Ніхто, дивлячись на його, не подумав би, що в сій голові вертиться що-небудь, опріч думки про смачний шматок хліба да затишну хату»
**Кирило Тур**
* козак-характерник;
* здоровенний козарлюга»;
* «враг його знає — глянеш раз: здається, супиться, глянеш удруге: моргне довгим усом так, наче зараз і підніме тебе на сміх»;
* кремезна постать з розкішними вусами;
* широка, буйна натура прагне простору, незвичайних пригод, одчайдушних вчинків.
* батько — запорожець, мати і сестра — звичайні селяни;
* зневажає щоденний побут, родинний затишок.
«Добрий він, і душа щира, козацька, хоч удає з себе ледащицю і характерника. Да вже без юродства в їх не буває»
«…був здоровенний козарлюга. Пика широка, засмалена на сонці; сам опасистий; довга, густа чуприна, піднявшись перше вгору, спадало за ухо, як кінська грива; уси довгі, униз позакручувані, аж на жупан ізвисали; очі так і грають, а чорні, густі брови аж геть піднялись над тими очима, і — враг його знає — глянеш раз: здається, супиться, глянеш удруге: моргне довгим усом так, наче зараз і підніме тебе на сміх»
**Василь Невольник**
«Справді … був собі дідусь такий мізерний, мов зараз тільки з неволі випущений: невеличкий, похилий, очі йому позападали і наче до чого придивляються, а губи якось покривились, що ти б сказав — він і зроду не сміявся. У синьому жупанкові, у старих полотняних шароварах, да й те на йому було мов позичене»
**Матвій Гвинтовка**
«А посеред двору в Гвинтовки стояв стовп, i в стовпу усе кiльця, то залiзнi, то мiднi, то срiбнi. Ото знак, що простий козак або посполитий в’яжи коня до залiзного, а хто значний козак, то до мiдного; як же хто рiвня господаревi, так той уже до срiбного…»
« – Плюй ти, панотче, тому в вiчi! Щоб отеє я, будучи паном на всю губу, не знайшов собi лiпшої компанiї над запорозьку челядь!»
« – Хлопцi! Бийте вразьких личакiв по гамаликах! Женiть батогами з двору хамове кодло!»
«Не вважай, що вона така смутна сьогоднi: скажу тiлько слово, так зараз розвеселиться да ще й через шаблю поскаче. Нашi козачки танцювали ж колись пiд лядську дудку…»
«– Пане Матвiю! – озвався тодi до його Шрам. Так отес ти так не брагаєшся з запорожцями?»
«- Не сяду! – каже Пугач, стоя серед свiтлицi… – Тому, що в тебе добрим людям така честь, як собакам… – Та хоч би й про тих, що за вiз хворосту платять по двi пари волiв. Та ось вони й самi йдуть до твого вельможного панства. Без мене ти їм не дав i приступу…»
«Узяла Гвинтовку досада; напавсь на бiдолашну княгиню…»
« – Гей! Чертi! – крикне Гвинтовка на свої слуги.- Вiзьмiть iк бiсовiй матерi сю лядську погань!»
«Знав вiн його замолоду добре. Жвавий був козак. Як було пустить Хмельницький по Польщi загони, то вже нiхто дальше його не пробереться; i говорять було козаки: “О, далеко паша Гвинтовка досягає!” I чи вже в компанiї, чи що, так Гвинтовка друзяка, да й годi…»
«Нехай там хоть догори ногами Нiжень перевернуть. Моя хата скраю, я нiчого не знаю…»
**Настя (дружина Гвинтовки)**
«Ще була молода і хороша, тілько бліднолика пані. Зараз було видно, що се не нашого пера пташка. Не та в неї хода, не та й постать, да й українська одежа якось їй не припадала. А гарна, чорноброва була пані»
**Божий чоловік**
* сліпий старець;
* латана свитина і без чобіт;
* довга, до самого пояса, борода … процвіла сивинами.
* високоморальний;
* далекий від усього суєтного, мізерного, дріб’язкового;
* духовний аристократизм;
* натхненне виконання дум та історичних пісень;
* «душа його жила не на землі, а на небі»;
* уславлює часи Хмельниччини;
* лікує зіллям і молитвою хворих;
* викупає з полону козаків.
«Співаючи пісню од серця голосить і до плачу доводить, а сам підведе вгору очі, наче бачить таке, чого видющий зроду не побачить». «Божий чоловік ясен був на виду, мов душа його жила не на землі, а на небі». «Сліпий старець-кобзар. Темний він був на очі, а ходив без проводиря: у латаній свитині і без чобіт, а грошей носив повні кишені. Що ж робив із тими грішми? Викупав невільників із неволі. Іще ж до того знав лічити усякі болі й замовляти усякі рани. Може, він помагав своїми молитвами над недужими, а може і своїми піснями, бо в його піснях лилась, як чари, що слухає чоловік і не наслухається. За теє-то, за все поважали його козаки, як батька, і хоч би, здається, попросив у кого останню свитину з плечей на викуп невільника, то й йому оддав усякий». «Я в ваші чвари да свари не мішаюсь». «А більше мені не по нутру ота мізерна пиха, що розвелась усюди по Гетьманщині. Почали значні козаки жити на людський кшталт із великої розкоші. І вже байдуже їм тепер старосвітські співи, що й людям у подобу… Дух мій не терпить сього!»
Вагому роль у творі відіграє й **образ хутора Хмарище**, у якому автор утілив свою «хутірну філософію»: ідеал натурального життя людини в гармонії з природою.
---
# Agent Instructions: Querying This Documentation
If you need additional information that is not directly available in this page, you can query the documentation dynamically by asking a question.
Perform an HTTP GET request on the current page URL with the `ask` query parameter:
```
GET https://edera.gitbook.io/lit-lifehacks/rozdil-4/chorna_rada.md?ask=
```
The question should be specific, self-contained, and written in natural language.
The response will contain a direct answer to the question and relevant excerpts and sources from the documentation.
Use this mechanism when the answer is not explicitly present in the current page, you need clarification or additional context, or you want to retrieve related documentation sections.