Powered By GitBook
«Я (Романтика)»
Рід: епос.
Жанр: новела.
Присвята: «Цвітові яблуні».
Композиція: ліричний заспів, 3 частини.
Тема: зображення трагічної роздвоєності особистості.
Ідея: засудження фанатизму.
Образи
Мати. «Вона пiдводить мене до свiчi й дивиться на моє зморене обличчя. Потiм становиться бiля тусклої лампади й зажурено дивиться на образ Марiї. Я знаю: моя мати i завтра пiде в монастир: їй незноснi нашi тривоги й хиже навколо».
«…моя мати не фантом, а частина мого власного злочинного « я », якому я даю волю ».
«Моя мати — наївність, тиха жура і добрість безмежна. (Це я добре пам’ятаю!) І мій неможливий біль, і моя незносна мука тепліють у лампаді фанатизму перед цим прекрасним печальним образом».
Доктор Тагабат. Дегенерат. «Доктор Тагабат розвалився на широкiй канапi вдалi вiд канделябра, i я бачу тiльки бiлу лисину й надто високий лоб. За ним iще далi в тьму ― вiрний вартовий iз дегенеративною будовою черепа. Менi видно лише його трохи безумнi очi, але я знаю: ― у дегенерата ―низенький лоб, чорна копа розкуйовдженого волосся й приплюснутий нiс. Менi вiн завжди нагадує каторжника, i я думаю, що вiн не раз мусiв стояти у вiддiлi кримiнальної хронiки».
«Цей доктор iз широким лобом i бiлою лисиною, з холодним розумом i з каменем замiсть серця, ― це ж вiн i мiй безвихiдний хазяїн, мiй звiрячий iнстинкт. Коли доктор ― злий ген iй, зла моя воля, тодi дегенерат є палач iз гiльйотини. Так, це був незамiнимий вартовий: не тiльки Андрюша ― i ми грiшили: я й доктор. Ми часто ухилялися доглядати розстрiли. Але вiн, цей дегенерат, завше був солдатом революцiї, i тiльки тодi йшов з поля, коли танули димки й закопували розстрiляних».
Андрюша. «Андрюша сидить праворуч мене з розгубленим обличчям і зрідка тривожно поглядає на доктора. Я знаю, в чому справа. Андрюшу, мого бідного Андрюшу, призначив цей неможливий ревком сюди, в «чека», проти його кволої волі».
«Женщина в траурі, мужчина в пенсне» - звинувачення в належності до товариства теософів.
Last modified 2yr ago
Copy link