«Моя автобіографія»

Рід: епос.

Жанр: гумореска (усмішка).

Тема: гумористичне зображення життєвого шляху письменника, становлення його світогляду.

Ідея: утвердження любові до життя, людей; гуманістичних засад письменницької творчості.

Композиційно твір «Моя автобіографія» складається з трьох частин. Перша розповідає про народження Остапа Вишні, його дитинство. Починається твір показово: «У мене нема жодного сумніву в тому, що я народився, хоч і під час мого появлення на світ білий, і потім — років, мабуть, із десять підряд — мати казали, що мене витягли з колодязя, коли напували корову Оришку». Письменник говорить, що його батьки були «…нічого собі люди. Підходящі. За двадцять чотири роки спільного їхнього життя… послав їм Господь усього тільки сімнадцятеро дітей…». Тут автор розповідає й про книги, які справили на нього значний вплив: книга для ворожіння «Оракул», «Катехізис» Філарета, релігійний збірник «Руський паломник» й зауважує, що більше любить книги з м’якими палітурками, бо їх, мовляв, легше рвати й удар ними по голові в такому випадку менш болісний.

Свій нахил до письменства автор жартівливо пояснює «батьковим пророкуванням» і наводить два «факти», що вплинули на майбутню письменницьку долю: «Писатиме, — сказав якось батько, коли я, сидячи на підлозі, розводив рукою калюжу». І «коли є в хлопчика чи в дівчинки нахил до замислювання, а навкруги росте картопля, чи бур’ян, чи коноплі — амба! То вже так і знайте, що на письменника воно піде». Остаточним поштовхом до писання, жартує письменник, стало падіння з коня.

Друга й третя частина усмішки присвячені навчанню Остапа Вишні; формуванню його світогляду. Розповідає письменник про Зіньківську школу й свого першого вчителя Івана Максимовича, якого називає «ходяча совість людська»; згадує, що навчався разом з майбутнім письменником і критиком Миколою Зеровим, «неокласиком». Цитую: «…неокласиком бути — силу треба терпіння. Читай Горація, Вергілія, Овідія та інших Гомерів. А бути сучасним письменником — значно легше. Нічого собі не читаєш, тільки пишеш. І всі задоволені».

Говорить митець і про те, що його молодість пов’язана з петлюрівською столицею Кам’янцем-Подільським, і про навчання у фельдшерській школі, і про те, що в Харків його «переїхали», тобто не з власної волі він прибув туди з Києва.

Гумореску-автобіографію Вишня закінчує розповіддю про те, як зробився письменником. На перший погляд, дуже легко: «Сиджу собі та й пишу. Робити більше нічого, папір є, робота не важка…»

Насамкінець гуморист робить напівжартівливе — напівсерйозне зауваження початківцям, молодим літераторам і тим, хто мріє ними стати: «На підставі свого досвіду радив би все-таки працювати так: спочатку подумати, а потім уже писати, а не навпаки. Так якось краще виходить, хоч праця трішки й тяжка…».