ПІСНЯ ПРО РУШНИК

Рідна мати моя, ти ночей не доспала, 
Ти водила мене у поля край села, 
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала, 
І рушник вишиваний на щастя дала.
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала, 
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.
Хай на ньому цвіте росяниста доріжка, 
І зелені луги, й солов'їні гаї, 
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка, 
І засмучені очі хороші твої.
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка, 
І засмучені очі хороші, блакитні твої.
Я візьму той рушник, простелю, наче долю, 
В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров. 
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю: 
І дитинство, й розлука, і вірна любов.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю: 
І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.
Аналіз твору
Рід: лірика.
Жанр: ліричний вірш (пісня).
Різновид лірики: філософська.
Мотив: оспівування високої материнської любові.
Вірш – це монолог сина, який знаходить найніжніші слова, щоб подякувати найріднішій людині – матері – за її турботи, вірну любов і ласку.
Ліричний герой з великою теплотою згадує рідну матір, її безсонні ночі над колискою сина, її намагання прилучити дитину до всього прекрасного, людяного, її сокровенне бажання бачити свою дитину щасливою, не обійденою долею. Ненька дарує синові вишиваний рушник як символ життєвої дороги, на якому оживає «і дитинство, й розлука, й материнська любов». Так Андрій Малишко поглиблює образ рушника, запозичений із народної творчості.
Серце матері сповнене безмежної любові до дитини, і цю рису душі поет передає економними, але надзвичайно місткими деталями: незрадлива ласкава усмішка, бо мати вміє і прощати, і наставляти, і жаліти; засмучені очі, бо рідна ненька відриває від свого серця дитину, посилає її у широкий і бентежний світ, «в дорогу далеку», на якій будуть і радість, і смуток, і печаль.
Світлому, радісному, хоча й пройнятому сумом розлуки звучанню пісні відповідає й сонячний, прекрасний пейзаж. Через картини природи розкриваються почуття материнської та синівської любові. Росяниста доріжка, зелені луги, солов’їні гаї, тихий шелест трав, щебетання дібров — усе це прикмети прекрасного сонячного весняного ранку, бо ще до зорі рушає син у дорогу — створюють відповідний ліричний настрій, викликають у слухача спогади про його дитинство, його шляхи, його долю і, звичайно, про його матір.
Last modified 4yr ago