«Три зозулі з поклоном»

Рід: епос.

Жанр: новела (автобіографічна основа).

Присвята: Любові всевишній.

Композиція: прийом обрамлення; «новела в новелі» (останній лист від тата).

Тема: зображення складності людських стосунків, історія нещасливого кохання.

Ідея: возвеличення «любові всевишньої», яка вивищує над буденністю.

Це твір про любов душ, яка перейшла тілесний рівень. Любов, у якій кожен лишається чесним перед самим собою. Всевишня любов у художній системі Тютюнника – це даність неба. І справді, хоч новела й містить елементи автобіографізму, бо батька письменника арештували, кохання у творі далеке від звичного, побутового розуміння. Дев’ятнадцятирічна Марфа Яркова одружена, але любить тридцятитрирічного Михайла, батька оповідача. Вона не претендує на Михайлову прихильність, ховаючи свої переживання. Михайло опиняється в сталінських таборах – потрапляє на заслання в Сибір. «Маленька Марфа», як її називали в селі, серцем відчуває, коли приходять листи від коханого чоловіка до Софії. Вона потайки просить листоношу – дядька Левка – тільки в руках «подержати письомце». Натомість Марфин чоловік Карпо Ярковий – як каже автор, «Товстопикий був, товстоногий. І рудий — матінко ти моя... Як стара солома. Марфа проти нього—перепілочка». Він живе приземленими інтересами; через вдало знайдену деталь – Карпо «над галушками катується» - відтворено й обмежений внутрішній світ цього персонажа, і нещасливе заміжжя Марфи: «Два годочки прожила з Карпом своїм і нажилася на сто».

Кохання Марфи до Михайла таке сильне, що його не може здолати ні відстань, ні час. Жінка з болем дивиться в обличчя сина коханого чоловіка, із яким їй у житті не судилося бути разом. На запитання сина, чому Софія так не передчувала приходу листів від батька, жінка відповідає: «Хтозна, сину. Серце в усіх людей не однакове». Разом із тим, Софія не сердиться на Марфу, не відчуває до неї ненависті, бо «У горі … ні на кого серця немає. Саме горе». Зрештою, співчуття до людини, яка живе й страждає поряд, визначає всі вчинки героїв новели.

Серед особливостей композиції твору – використання прийому обрамлення: дорослий син розпитує матір про минуле – та наявність «новели в новелі»: у твір органічно вплетено «Останній лист від тата», у якому Михайло передає Марфі «три зозулі з поклоном», що означало: «забудь, залиш мене, відпусти». З останнього листа ми дізнаємося й про те, що Михайло – майстер, який страждає без інструментів, бо шкодує, що гине добра деревина; крім того, він – ніжний і чуйний чоловік, люблячий батько. Це видно зі слів: «Обнімаю тебе і несу на руках колиску з сином, доки й житиму».

Глибину почуттів у творі увиразнюють образи-символи. По-перше, це образ зозулі – символ жіночої самотності; по-друге – образ «татової сосни» - символ зв’язку поколінь, пам’яті про батька.