Powered By GitBook
«Повість минулих літ»
Один із авторів: Нестор Літописець (монах Києво-Печерського монастиря).
Зразок монументального стилю літератури Київської Русі (середньовіччя, ХІ ст.), для якого властиві обмеженість у вживанні прикрас та скупчення уваги на змісті. Уривок про заснування Києва
    поляни (брати) Кий, Щек, Хорив + сестра Либідь;
    Київ засновано в V ст. н.е.
«Коли ж поляни жили особно і володіли родами своїми,— бо й до сих братів існували поляни і жили кожен із родом своїм на своїх місцях, володіючи кожен родом своїм,— то було [між них] три брати: одному ім’я Кий, а другому — Щек, а третьому — Хорив, і сестра їх — Либідь. І сидів Кий на горі, де нині узвіз Боричів, а Щек сидів на горі, яка нині зветься Щековицею, а Хорив — на третій горі, од чого й прозвалася вона Хоривицею. Зробили вони городок [і] на честь брата їх найстаршого назвали його Києвом. І був довкола города ліс і бір великий, і ловили вони [тут] звірину. Були ж /5/ вони мужами 11 мудрими й тямущими і називалися полянами. Од них ото є поляни в Києві 12 й до сьогодні. 11 Додано з Лавр. 12 В Іп. «суть поляне кияне», у Хл. «суть поляне въ Києве». 13 Можливо, до Юстініана I, візантійського імператора, що зійшов на трон 527 р. Інші ж, не знаючи, говорили, ніби Кий був перевізником, бо тоді коло Києва перевіз був з тої сторони Дніпра. Тому [й] казали: «На перевіз на Київ». Коли б Кий був перевізником, то не ходив би /6/ він до Цесарограда. А сей Кий княжив у роду своєму і ходив до цесаря. Не знаємо, [щоправда, до якого] 13, а тільки про те відаємо, що велику честь, як ото розказують, прийняв він од [того] цесаря,— котрого я не знаю, [як не знаю] і при котрім він цесарі приходив [туди]. А коли він вертався назад, [то] прийшов до Дунаю І вподобав місце, і поставив городок невеликий, і хотів [тут] сісти з родом своїм. Та не дали йому ті, що жили поблизу. Так що й донині називають дунайці городище те — Києвець. Кий же повернувся у свій город Київ. Тут він і скончав живоття своє. І два брати його, Щек і Хорив, і сестра їх Либідь тут скончалися».
Джерело: Літопис руський / Пер. з давньорус. Л. Є. Махновця; Відп. ред. О. В. Мишанич. — К.: Дніпро, 1989. — XVI+591 с.
Уривок про помсту княгині Ольги деревлянам
    чоловік Ольги Ігор загинув від рук древлян (восени 945 року Ігор традиційно вирушив збирати данину із древлян: «до першої нову ще дань примислив. І насилля їм з мужами своїми чинив». Крім того, зібравши перший раз данину, Ігор повертається з півдороги, узявши із собою малу дружину, аби взяти ще. Тоді древляни на чолі зі своїм князем Малом зробили висновок: «Якщо вовк увадиться по вівці, по одній все виносить він стадо, коли не уб’ють його. Так і цей: як не вб’ємо його, то нас усіх погубить». Древляни убили Ігоря і поховали «в Деревах, і донині є його могила біля Іскоростеня». Літопис не дає точного опису смерті князя, згадуючи про його загибель у бою. Візантійський історик Лев Диякон пише, що деревляни прив’язали Ігоря до двох нахилених дерев, а потім випростали дерева і розiрвали таким чином князя.);
    Син Святослав замалий для правління («…кинув списом Святослав на деревлян, а спис пролетів між ушима коня і вдарив під ноги коневі, бо був [Святослав] зовсім малим»);
    Ольга чотири рази мститиметься древлянам:
      1.
      після вбивства Ігоря древляни прислали 20 «найліпших мужів» до Ольги, вирішивши посватати її із їхнім князем Малом. Припливли посли до Києва човном по Дніпру і пристали під Боричевим (десь навпроти сучасної Андріївської церкви). Ольга вдавано погодилась на пропозицію деревлян, і ніби заради честі послам наказала своїм підданим урочисто нести тих на човнах до її палацу. А тим часом у дворі уже була вирита яма, у яку, за наказом Ольги, було скинуто послів. Потім Ольга зійшла з палацу в них нахилившись над ямою запитала: «Чи добра вам честь?» – на що древляни відповіли: «Гірша нам смерть, ніж Ігореві». Тоді княгиня наказала закопати їх заживо;
      2.
      удруге Ольга попросила прислати їй найбільш знатних мужів — князівського роду, купців, бояр. Коли вони прибули до Ольги, вона наказала витопити лазню для послів. Коли посли милися, княгиня наказала запалити лазню разом із послами;
      3.
      київське військо вже було готове до походу на Деревлянську землю. І знову Ольга звернулася до древлян зі словами: «Се вже йду я до вас. Тож готуйте медів багато у граді, де вбито мого мужа. Хай поплачу я над труною його і вчиню тризну мужеві моєму». Ольга з невеликою дружиною вирушила в путь. Поблизу міста Іскоростеня, на могилі чоловіка, наказала вона насипати величезний курган і чинити тризну. Древляни пили, а Ольжині отроки прислуговували їм. Древляни запитали Ольгу: «Де наші свати, що їх ми послали до тебе?». Вона відповіла, що вони йдуть сюди разом із київською дружиною. Коли древляни сп’яніли, княгиня звеліла своїм спочатку отрокам пити за них, а потім убити їх. І посікли їх п'ять тисяч;
      4.
      у 946 році Ольга вийшла з військом у похід на древлян. Проти киян виступило велике військо древлянське. Військо київське взяло в облогу головне місто древлян Іскоростень, мешканці якого вбили Ігоря. Ті стійко оборонялися, адже добре розуміли, що їм не буде пощади. Облога тривала цілий рік, але військо не могло здобути міста. Тоді Ольга відрядила послів до древлян із такими словами: «До чого ви хочете досидітися? Чи ви хочете всі з голоду померти, не згоджуючися на данину. Ваші гради вже взяті і люди давно обробляють свої ниви». На те мешканці відповіли: «Раді б ми відбутися даниною, тільки ж ти за чоловіка загиблого жадаєш помститися». Ольга мовила так: «Я вже помстилася за чоловіка свого, коли прийшли ви до Києва, і вдруге, і втретє тоді, коли чинили тризну чоловікові моєму. Тому я вже не буду помсти чинити, а хочу, взяти потроху данини і, помирившись з вами, піду назад». Запитали деревляни: «Що ж ти бажаєш узяти в нас? Залюбки дамо тобі меду й хутра». Вона відповіла на це так: «Нині не маєте ви ані меду, ані хутра. Мені ж треба з вас небагато: дайте мені од кожного двору по троє голубів і по троє горобців. Бо не хочу я тяжкої данини накладати на вас, як ото чоловік мій, а свого прошу у вас малого. Знемоглися бо ви в облозі, тож дайте мені се мале». Древляни погодились. Поназбирали з кожного двору по три голуби і горобці та з поклоном послали княгині. Те, що вона зажадала такої необтяжливої данини, не дало в них підозри. Адже ж бо спрадавна повелося у східних слов'ян віддавати на жертву богам саме птахів. На те, гадали, й потрібна княгині така данина. Тим часом Ольга пороздавала своїм воїнам голубів та горобців і наказала прив'язати до кожного трут (ґніт або висушений гриб трутовик, який займається від іскри і використовується при викрешуванні вогню), а як смеркне — трут підпалити й пустити птаство на волю. Так і зробили. Голуби полетіли до своїх голубників, горобці — під стріхи. І спалахнув Іскоростень з усіх боків одночасно. І не було жодного двора, де б не горіло, і не можна було погасити, бо палало з усіх боків. Тоді побігли люди з міста, а Ольга наказала воїнам їх ловити: одних убивати, а інших брати у полон. Так узяла княгиня місто хитрощами, старійшин його спалила, багато людей побила, декого віддала у рабство, а решту примусила платити тяжку данину.
«У РІК 6454 [946]. Ольга з сином Святославом зібрала воїв, багатьох і хоробрих, і пішла на Деревлянську землю. І вийшли древляни насупротив. І коли зійшлися обидва війська докупи, кинув списом Святослав на деревлян, а спис пролетів між ушима коня і вдарив під ноги коневі, бо був [Святослав] зовсім малим. І сказав [воєвода] Свенельд і [кормилець] Асмуд: «Князь уже почав. Ударимо, дружино, вслід за князем».
І перемогли вони деревлян. Деревляни ж побігли й заперлися в городах своїх. А Ольга кинулася з сином своїм на Іскоростень-город, бо ті [городяни] вбили були мужа її, і стала довкола города з сином своїм. А деревляни заперлися в городі і кріпко боролися з городських стін, бо знали вони, що самі вбили князя і на що [довелося б їм] здатись.
Літо 946
І стояла Ольга літо ціле, і не могла вона взяти города. І намислила вона так: послала [послів] до города, кажучи: «Чого ви хочете досидітись? Адже всі ваші городи здались мені, і згодились на данину і обробляють ниви свої і землю свою. А ви хочете з голоду померти, не згоджуючись на данину?» Деревляни ж [їй] сказали: «Ми раді б згодитись на данину, але ти будеш мстити за мужа свойого». І сказала їм Ольга, мовляв: «Я вже одомстила за мужа свойого, коли прийшли ви до Києва, і вдруге, і втретє тоді, коли чинили тризну мужеві моєму. Тому я вже не буду помсту чинити, а хочу взяти потрохи данини і, помирившися з вами, піду назад». Запитали тоді древляни: «Чого ти хочеш од нас? | Ми раді дати і медом, і хутром». Вона ж сказала їм: «Нині у вас нема ні меду, ні хутра. Лише малого я у вас прошу: дайте мені од двора по три голуби і по три горобці. Бо не хочу я тяжкі данини накласти на вас, як ото муж мій, а сього прошу у вас малого. Знемоглись бо ви єсте в облозі, тож дайте мені се мале».
Деревляни ж раді були [цьому]. Зібрали отож вони од двора по три голуби і по три горобці і послали до Ольги з поклоном. Ольга тоді сказала їм: «Се вже покорились ви єсте мені й моїй дитині. Ідіть-но в город, а я завтра відступлю од города і піду в город свій». Деревляни ж раді були [цьому], увійшли в город і розповіли [про все] людям. І обрадувалися люди в городі.
Ольга тим часом, роздаючи воям кому ото по голубові, а другим по горобцеві, звеліла [їм] кожному голубові й горобцеві прив’язати трут, обгортаючи [його] в маленькі платочки [і] ниткою прив’язуючи до всіх голубів і горобців. І звеліла Ольга, коли смерклося, воям своїм пустити голубів і горобців. Голуби ж і горобці полетіли в гнізда свої, — ті в голубники свої, а горобці під остріхи, — і тоді загорялися голубники, а од них хижі і стодоли 1. І не було двора, де б не горіло, і не можна було гасити, бо всі двори загорілися. І побігли люди з города, і повеліла Ольга воям своїм хватати їх.
А як узяла вона город, то спалила його. І старійшин же города спалила, а інших людей — тих побила, а других оддала в рабство мужам своїм, а решту їх зоставила платити данину.
І наклала вона на них данину тяжку, і дві частини [її] ішли 2 Києву, а третя — Вишгороду, до Ольги, бо Вишгород був Ольжиним городом. І пішла Ольга по Деревлянській землі з сином своїм і з дружиною своєю, встановлюючи устави і уроки 3. І [донині] є становища її і ловища її.
І прийшла вона в город свій Київ із сином своїм Святославом. І, пробувши один рік, У РІК 6455 [947], пішла Ольга до Новгорода. І встановила вона по [ріці] Мсті погости і данину, і по [ріці] Лузі погости, і данину, і оброки. І ловища її є по всій землі, і знаки [її], і місця, і погости, і сани її стоять у Пскові й до сьогодні. І по Дніпру [є] перевісища [її], і по Десні, і єсть село її Ольжичі й до сьогодні.
Установивши порядок, повернулася вона до сина свого в Київ і перебувала [тут] із ним у любові».
Джерело: Літопис руський / Пер. з давньорус. Л. Є. Махновця; Відп. ред. О. В. Мишанич. — К.: Дніпро, 1989. — XVI+591 с.
Last modified 2yr ago
Copy link