Іван Семенович Нечуй-Левицький

Справжнє ім’я: Іван Семенович Левицький (за версією Валер’яна Підмогильного, через непрості стосунки з батьком – сільським священиком, автор обрав собі псевдонім «Нечуй», щоб отець Семен не чув про сина-письменника). «…великий артист зору», «колосальне, всеобіймаюче око… України»(І. Франко): (різножанровий і тематично багатий творчий доробок, прагненням змалювати в усій повноті народне життя, показати характерні типи, побут, звичаї різних соціальних верств тогочасної України: селян як часів кріпацтва, так і пореформеної доби; найманих робітників, поміщиків, фабрикантів, чиновників, представників духівництва, української інтелігенції тощо). Письменник-реаліст.

Реалізм – це мистецький напрям ХІХ століття, який характеризується всебічним відображенням дійсності на основі типізації життєвих явищ. Риси:

1. відтворення життя у формах самого життя;

2. типовий герой у типових обставинах;

3. соціально-історична детермінація;

4. прагнення об’єктивності й достовірності зображення;

5. домінування пізнавально-аналітичного начала.

Представники: І. Нечуй-Левицький, Панас Мирний, Іван Карпенко-Карий, О. де Бальзак, Стендаль, Г. Флобер, Ч. Діккенс, Л. Толстой, Ф. Достоєвський та інші.

Характерні особливості стилю І. Нечуя-Левицького

• поєднання реалістичного зображення з поетизацією народного життя;

• нахил до живописної образності;

• майстерність українського пейзажу;

• «сміх крізь сльози».