Powered By GitBook
«Любіть Україну!»
Любіть Україну, як сонце, любіть, як вітер, і трави, і води… В годину щасливу і в радості мить, любіть у годину негоди.
Любіть Україну у сні й наяву, вишневу свою Україну, красу її, вічно живу і нову, і мову її солов'їну.
Між братніх народів, мов садом рясним, сіяє вона над віками… Любіть Україну всім серцем своїм і всіми своїми ділами.
Для нас вона в світі єдина, одна в просторів солодкому чарі… Вона у зірках, і у вербах вона, і в кожному серця ударі,
у квітці, в пташині, в електровогнях, у пісні у кожній, у думі, в дитячий усмішці, в дівочих очах і в стягів багряному шумі…
Як та купина, що горить — не згора, живе у стежках, у дібровах, у зойках гудків, і у хвилях Дніпра, і в хмарах отих пурпурових,
в грому канонад, що розвіяли в прах чужинців в зелених мундирах, в багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях до весен і світлих, і щирих.
Юначе! Хай буде для неї твій сміх, і сльози, і все до загину… Не можна любити народів других, коли ти не любиш Вкраїну!..
Дівчино! Як небо її голубе, люби її кожну хвилину. Коханий любить не захоче тебе, коли ти не любиш Вкраїну…
Любіть у труді, у коханні, у бою, як пісню, що лине зорею… Всім серцем любіть Україну свою — і вічні ми будемо з нею!
1944
Аналіз вірша
Рід: лірика.
Жанр: ліричний вірш.
Різновид лірики: громадянська.
Мотив: любов до рідної землі.
«Любіть Україну!» — це палке слово поета, мовлене в радісну годину визволення української землі: твір написано 1944 року, напередодні визволення від нацистських загарбників.
У цьому ліричному вірші Володимир Сосюра створив ліричний образ «вишневої України», який оживає в уяві чітко, рельєфно, наче на полотні вправного живописця. Поет змальовує Україну, як «в світі єдину, одну», в зірках, у квітці, в пташині, у хвилях Дніпра — в тому вічному й нетлінному, що прийшло до нас крізь віки.
Поет у творі звертається до всіх узагалі і до кожного зокрема. Передусім звертає на себе увагу емоційно-схвильований заклик — «любіть Україну», виражений двічі риторичним звертанням, яке і загострює увагу читача, і передає емоції автора, і є ідейно-пафосною, ідейно-композиційною основою твору.
Прикметною є й метонімія, тобто заміна понять на основі їх зв’язку, перенесення назви одного явища на інше, у рядках:
В грому канонад, що розвіяла в прах Чужинців в зелених мундирах, В багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях До весен і світлих, і щирих.
Зрозуміло, що багнети і грім канонад уособлюють народ, армію, яка принесла визволення від нацистських окупантів.
Серед порівнянь у творі особливе смислове навантаження має вислів «як та купина, що горить — не згора». Це своєрідний перифраз біблійної неопалимої купини як символу безсмертя народу, Батьківщини, яких не поневолити нікому.
Літературознавець Ніна Бернадська зауважила про цю поезію: «Простота художніх засобів і їх довершеність, непідробна щирість і схвильованість інтонацій дали поетові змогу втілити глибокий загальнолюдський зміст: люби рідну землю, шануй інші народи, будь щедрий серцем на добро, добрі вчинки — тим ти звеличиш і прославиш своє ім’я, свою Україну у віках».
Last modified 2yr ago
Copy link