# «Любіть Україну!»

Любіть Україну, як сонце, любіть, \
як вітер, і трави, і води… \
В годину щасливу і в радості мить, \
любіть у годину негоди.

Любіть Україну у сні й наяву, \
вишневу свою Україну, \
красу її, вічно живу і нову, \
і мову її солов'їну.

Між братніх народів, мов садом рясним, \
сіяє вона над віками… \
Любіть Україну всім серцем своїм \
і всіми своїми ділами.

Для нас вона в світі єдина, одна \
в просторів солодкому чарі… \
Вона у зірках, і у вербах вона, \
і в кожному серця ударі,

у квітці, в пташині, в електровогнях, \
у пісні у кожній, у думі, \
в дитячий усмішці, в дівочих очах \
і в стягів багряному шумі…

Як та купина, що горить — не згора, \
живе у стежках, у дібровах, \
у зойках гудків, і у хвилях Дніпра, \
і в хмарах отих пурпурових,

в грому канонад, що розвіяли в прах \
чужинців в зелених мундирах, \
в багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях \
до весен і світлих, і щирих.

Юначе! Хай буде для неї твій сміх, \
і сльози, і все до загину… \
Не можна любити народів других, \
коли ти не любиш Вкраїну!..

Дівчино! Як небо її голубе, \
люби її кожну хвилину. \
Коханий любить не захоче тебе, \
коли ти не любиш Вкраїну…

Любіть у труді, у коханні, у бою, \
як пісню, що лине зорею… \
Всім серцем любіть Україну свою — \
і вічні ми будемо з нею!

*1944*

**Аналіз вірша**

**Рід:** лірика.

**Жанр:** ліричний вірш.

**Різновид лірики**: громадянська.

**Мотив:** любов до рідної землі.

«Любіть Україну!» — це палке слово поета, мовлене в радісну годину визволення української землі: твір написано 1944 року, напередодні визволення від нацистських загарбників.

У цьому ліричному вірші Володимир Сосюра створив ліричний образ «вишневої України», який оживає в уяві чітко, рельєфно, наче на полотні вправного живописця.\
Поет змальовує Україну, як «в світі єдину, одну», в зірках, у квітці, в пташині, у хвилях Дніпра — в тому вічному й нетлінному, що прийшло до нас крізь віки.

Поет у творі звертається до всіх узагалі і до кожного зокрема. Передусім звертає на себе увагу емоційно-схвильований заклик — «любіть Україну», виражений двічі риторичним звертанням, яке і загострює увагу читача, і передає емоції автора, і є ідейно-пафосною, ідейно-композиційною основою твору.

Прикметною є й метонімія, тобто заміна понять на основі їх зв’язку, перенесення назви одного явища на інше, у рядках:

В грому канонад, що розвіяла в прах\
Чужинців в зелених мундирах,\
В багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях\
До весен і світлих, і щирих.

Зрозуміло, що багнети і грім канонад уособлюють народ, армію, яка принесла визволення від нацистських окупантів.

Серед порівнянь у творі особливе смислове навантаження має вислів «як та купина, що горить — не згора». Це своєрідний перифраз біблійної неопалимої купини як символу безсмертя народу, Батьківщини, яких не поневолити нікому.

Літературознавець Ніна Бернадська зауважила про цю поезію: «Простота художніх засобів і їх довершеність, непідробна щирість і схвильованість інтонацій дали поетові змогу втілити глибокий загальнолюдський зміст: люби рідну землю, шануй інші народи, будь щедрий серцем на добро, добрі вчинки — тим ти звеличиш і прославиш своє ім’я, свою Україну у віках».