Провідним мотивом поезії, отже, є заперечення тужливих настроїв, протиприродних молодості, оптимізм людини за будь-яких життєвих ситуацій. Увиразнюють цю центральну думку основні образи, серед яких виокремлюється образ Сізіфа – персонажа античної міфології, якого боги прирекли викочувати на високу гору камінь, що, досягши вершини, кожного разу скочувався вниз. Фразеологізм «сізіфова праця» означає марний труд. У Лесі Українки: «Я на гору круту крем’яную / Буду камінь важкий підіймать / І, несучи вагу ту страшную, / Буду пісню веселу співать». Проте, стверджує поетка, будь-яка праця не є марною, якщо вона осяяна вищою метою, - так у вірш вводиться біблійний образ провідної зорі: «Все шукатиму зірку провідну, / Ясну владарку темних ночей».