Powered By GitBook
Contra spem spero!
Contra spem spero!
Гетьте, думи, ви хмари осінні! То ж тепера весна золота! Чи то так у жалю, в голосінні Проминуть молодії літа?
Ні, я хочу крізь сльози сміятись, Серед лиха співати пісні, Без надії таки сподіватись, Жити хочу! Геть, думи сумні!
Я на вбогім сумнім перелозі Буду сіять барвисті квітки, Буду сіять квітки на морозі, Буду лить на них сльози гіркі.
І від сліз тих гарячих розтане Та кора льодовая, міцна, Може, квіти зійдуть - і настане Ще й для мене весела весна.
Я на гору круту крем'яную Буду камінь важкий підіймать І, несучи вагу ту страшную, Буду пісню веселу співать.
В довгу, темную нічку невидну Не стулю ні на хвильку очей - Все шукатиму зірку провідну, Ясну владарку темних ночей.
Так! я буду крізь сльози сміятись, Серед лиха співати пісні, Без надії таки сподіватись, Буду жити! Геть, думи сумні!
2 травня 1890 р.
Датовано за автографом. Вперше надруковано у збірці «На крилах пісень», 1893, с. 13–14.
Аналіз вірша
Переклад: «без надії сподіваюся».
Збірка: «На крилах пісень».
Рід: лірика.
Жанр: ліричний вірш (медитація).
Різновид лірики: філософська.
Мотив: заперечення тужливих настроїв, протиприродних молодості, оптимізм людини за будь-яких життєвих ситуацій.
Образи: думи, весна, переліг, Сізіф (античність), провідна зоря (біблійний), крута крем’яниста гора, пісня весела.
Художні засоби: антитези (осінь – весна; плач – боротьба); епітети; метафори; риторичні звертання, оклики; оксиморон.
Провідним мотивом поезії, отже, є заперечення тужливих настроїв, протиприродних молодості, оптимізм людини за будь-яких життєвих ситуацій. Увиразнюють цю центральну думку основні образи, серед яких виокремлюється образ Сізіфа – персонажа античної міфології, якого боги прирекли викочувати на високу гору камінь, що, досягши вершини, кожного разу скочувався вниз. Фразеологізм «сізіфова праця» означає марний труд. У Лесі Українки: «Я на гору круту крем’яную / Буду камінь важкий підіймать / І, несучи вагу ту страшную, / Буду пісню веселу співать». Проте, стверджує поетка, будь-яка праця не є марною, якщо вона осяяна вищою метою, - так у вірш вводиться біблійний образ провідної зорі: «Все шукатиму зірку провідну, / Ясну владарку темних ночей».
Імпульсом до створення вірша стало загострення в авторки хвороби, проте подолання особистої недуги переросло в утвердження героїчної особистості, яка готова всі зусилля віддати боротьбі проти кривди в найширшому соціальному та національно-визвольному аспектах.
Леся Українка утверджувала незламність духу людини й оптимістичним мотивом, і всіма художніми засобами, й експресивним художнім звучанням, коли категоричне «Ні!» на початку твору змінилося ще рішучішим «Так!» в останній строфі.
Поезія збудована на антитезах, причому художні протиставлення звучать як крилаті, афористичні вислови, їх виразність досягається за допомогою метафоричної образності, яка посилює емоційність звучання твору, наприклад: «Гетьте, думи, ви, хмари осінні! / То ж тепера весна золота! / Чи то так у жалю, в голосінні / Проминуть молодії літа? / Ні, я хочу крізь сльози сміятись, / Серед лиха співати пісні, / Без надії таки сподіватись, / Жити хочу! Геть думи сумні!».
Усі художні засоби – епітети, наприклад, хмари осінні, весна золота, молодії літа, думи сумні; риторичні звертання й оклики: гетьте, думи, ви хмари осінні!; геть, думи сумні!; оксиморон: без надії сподіватися – працюють на утвердження провідної думки вірша – утвердження життєвого оптимізму й стійкості у випробуваннях.
Last modified 2yr ago
Copy link