# Contra spem spero!
**Contra spem spero!**
Гетьте, думи, ви хмари осінні!\
То ж тепера весна золота!\
Чи то так у жалю, в голосінні \
Проминуть молодії літа?
Ні, я хочу крізь сльози сміятись,\
Серед лиха співати пісні, \
Без надії таки сподіватись,\
Жити хочу! Геть, думи сумні!
Я на вбогім сумнім перелозі\
Буду сіять барвисті квітки,\
Буду сіять квітки на морозі,\
Буду лить на них сльози гіркі.
І від сліз тих гарячих розтане \
Та кора льодовая, міцна, \
Може, квіти зійдуть - і настане\
Ще й для мене весела весна.
Я на гору круту крем'яную \
Буду камінь важкий підіймать\
І, несучи вагу ту страшную, \
Буду пісню веселу співать.
В довгу, темную нічку невидну\
Не стулю ні на хвильку очей - \
Все шукатиму зірку провідну, \
Ясну владарку темних ночей.
Так! я буду крізь сльози сміятись, \
Серед лиха співати пісні, \
Без надії таки сподіватись, \
Буду жити! Геть, думи сумні! \
**2 травня 1890 р.**\
*Датовано за автографом.*\
*Вперше надруковано у збірці «На крилах пісень», 1893, с. 13–14.*
**Аналіз вірша**
**Переклад: «**без надії сподіваюся».
**Збірка:** «На крилах пісень».
**Рід:** лірика.
**Жанр:** ліричний вірш (медитація).
**Різновид лірики**: філософська.
**Мотив:** заперечення тужливих настроїв, протиприродних молодості, оптимізм людини за будь-яких життєвих ситуацій.
**Образи**: думи, весна, переліг, Сізіф (античність), провідна зоря (біблійний), крута крем’яниста гора, пісня весела.
**Художні засоби:** антитези (осінь – весна; плач – боротьба); епітети; метафори; риторичні звертання, оклики; оксиморон.
Провідним мотивом поезії, отже, є заперечення тужливих настроїв, протиприродних молодості, оптимізм людини за будь-яких життєвих ситуацій. Увиразнюють цю центральну думку основні образи, серед яких виокремлюється образ Сізіфа – персонажа античної міфології, якого боги прирекли викочувати на високу гору камінь, що, досягши вершини, кожного разу скочувався вниз. Фразеологізм «сізіфова праця» означає марний труд. У Лесі Українки: «Я на гору круту крем’яную / Буду камінь важкий підіймать / І, несучи вагу ту страшную, / Буду пісню веселу співать». Проте, стверджує поетка, будь-яка праця не є марною, якщо вона осяяна вищою метою, - так у вірш вводиться біблійний образ провідної зорі: «Все шукатиму зірку провідну, / Ясну владарку темних ночей».
Імпульсом до створення вірша стало загострення в авторки хвороби, проте подолання особистої недуги переросло в утвердження героїчної особистості, яка готова всі зусилля віддати боротьбі проти кривди в найширшому соціальному та національно-визвольному аспектах.
Леся Українка утверджувала незламність духу людини й оптимістичним мотивом, і всіма художніми засобами, й експресивним художнім звучанням, коли категоричне «Ні!» на початку твору змінилося ще рішучішим «Так!» в останній строфі.
Поезія збудована на антитезах, причому художні протиставлення звучать як крилаті, афористичні вислови, їх виразність досягається за допомогою метафоричної образності, яка посилює емоційність звучання твору, наприклад: «Гетьте, думи, ви, хмари осінні! / То ж тепера весна золота! / Чи то так у жалю, в голосінні / Проминуть молодії літа? / Ні, я хочу крізь сльози сміятись, / Серед лиха співати пісні, / Без надії таки сподіватись, / Жити хочу! Геть думи сумні!».
Усі художні засоби – епітети, наприклад, *хмари осінні, весна золота, молодії літа, думи сумні*; риторичні звертання й оклики: *гетьте, думи, ви хмари осінні!; геть, думи сумні!*; оксиморон: *без надії сподіватися* – працюють на утвердження провідної думки вірша – утвердження життєвого оптимізму й стійкості у випробуваннях.