# Павло Григорович Тичина

***Кларнетизм*** *–* світоглядно-естетична концепція Павла Тичини (особливий стиль за Василем Баркою, Ю. Лавріненком):

* музикальність як принцип світобачення;
* аристократичність духу;
* філософська ідея всеєдності, гармонії;
* принцип синестезії («кольоровий слух», «слуховий колір»);
*  синтез традиціоналізму (поетичні паралелізми; метафори-повторення; внутрішні рими; народнопісенна ритміка; звуконаслідування, алітерації, асонанси, повтори, анафори й епіфори) й модернізму (імпресіонізм, **символізм**, неоромантизм, імажизм).

**Творчість**

**Збірка «Сонячні кларнети» (1918) –** світовідчуття молодої національносвідомої української інтелігенції, яка прийшла в цей світ із бажанням творити Добро, естетику нового дня.

**«Золотий гомін»** – поема національного відродження (проголошення УНР). Образи золотого гомону, дзвонів Софії, Андрія Первозванного, Дніпра, Києва ↔ двох чорних гробів, калік, чорного птаха. «Я дужий народ, я Молодий!».

**«Скорбна мати»** – тетраптих, трен (плач). Присвята – матері поета. Її образ, образ Матері Божої, символічний образ України,  символічні образи громадянської війни – «…Не буть ніколи раю У цім кривавім краю».

**«Пам'яті тридцяти»** – подвиг героїв Крут.

**Зб. «Плуг»**(1920) – болючий сумнів поета щодо свого призначення в світі й призначення світу для добра взагалі. Відчуття наближення чогось неминучого й страшного.

**Зб. «Замість сонетів і октав»**(1920) – зразки майже щоденникових записів, поезій у прозі. Після строфи йде антистрофа, мова їх афористична: «Звір звіра їсть», «Стріляють серце, стріляють душу, нічого їм не жаль», «Грати Скрябіна тюремним наглядачам – то ще не є революція». І на завершення роздумів: «Хіба й собі поцілувать пантофлю Папи?».

**1921 р. – збірка «В космічному орекстрі».**

**1924 р. – збірка «Вітер з України».**

**«Загупало в двері прикладом…», «Чистила мати картоплю»** – тема голодомору (1921 – 1922).

**30-ті роки.** Трагічний злам у творчості поета – в умовах антиукраїнського терору поступається перед насильством: збірки «Чернігів» (1931); «Партія веде» (1934); «Пісня молодості» (1938); «Сталь і ніжність» (1943) тощо.

**Ряд поем** у творчому доробку: поема-реквієм «Похорон друга», поема-симфонія «Сковорода», поема «Срібної ночі» (пам'яті академіка О. Білецького), незавершена поема «Шабля Котовського» (приблизно 15 великих поем).

 **«ФЕНОМЕН ДОБИ, АБО СХОДЖЕННЯ НА ГОЛГОФУ СЛАВИ»**

**(праця В. Стуса про П. Тичину)**

«…його дух витає в просторі трьох сфер»:

***І сфера*** – самопочування ліричного героя, «чекання самого себе й світу», сфера «емпіреїв» («…найвище поетове небо, зовсім не підвладне законам гравітації…»)

*«Не Зевс, не Пан…»*

*«Га шумлять»*

*«Арфами, арфами…»*

*«З кохання плакав я…»*

*«О панно Інно…»*

***ІІ сфера*** – «…схрещено золоті мечі двох поетових прагнень – неба і землі»; «…світ поета починає двоїтись…»; панує ще гармонія, але вже з'являються дисгармонійні голоси:

 *«Енгармонійне»*

*«Пастелі»*

***ІІІ сфера*** – «відчуття на рівні землі»; «сфера виключного драматизму»

*«Одчиняйте двері…»* (чекання революції як нареченої, і «всі шляхи в крові» – як результат).

**Є. МАЛАНЮК**

**З «СУЧАСНИКІВ»**

На межі двох епох, староруського золота повен,

Зазгучав сонценосно твій соняшно-ярий оркестр, –

І під сурму архангела рушив воскреслий човен,

І над гробом народу хитнувсь кам'яний йогохрест.

І на древнім, на скитськім, на кров'ю залитім просторі

Говорили могили, співали козацькі вітри.

І у літери тайн степовії складалися зорі,

Щоб пломінним пророцтвом означить початок пори.

Так зродився ти з хвиль злото-синіх космічних вібрацій,

Метеором огнистим ударив в дніпровські степи.

І, здавалося, – вріс. І над плугом схилився до праці,

І вже мріяло сонце про сонцем налиті снопи…

Вили бурі історії. Рвали й жбурляли відвічне.

О, ти знав, що тоді не сонети й октави, о, ні! –

Жорстко-ярим залізом ти пік одоробло північне,

Й клекотіла душа твоя в гнівнім, в смертельнім огні.

Раптом… брязнуло враз! І ридально навік розірвалось…

І бездонним проваллям дихнула порожня луна.

**… від кларнета твого – пофарбована дудка зосталась**

**… в окривавленийЖовтень – ясна обернулась Весна.**

І по синіх степах дикий вітер повіяв примару,

Щоб журить і жахать… Замогильний доноситься спів.

І вночі мертвий місяць освітлить з-за сірої хмари

БожевільнуОфелію – знов половецьких степів.

*1924*