«О слово рідне, орле скутий!..»

О слово рідне! Орле скутий! Чужинцям кинуте на сміх! Співочий грім батьків моїх, Дітьми безпам'ятно забутий.

О слово рідне! Шум дерев! Музика зір блакитнооких, Шовковий спів степів широких, Дніпра між ними левій рев…

О слово! Будь мечем моїм! Ні, сонцем стань! вгорі спинися, Осяй мій край і розлетися Дощами судними над ним.

1907

Аналіз вірша

Збірка: «Будь мечем моїм…».

Рід: лірика.

Жанр: ліричний вірш (медитація).

Різновид лірики: громадянська, філософська.

Мотив: осмислення ролі та місця рідного слова в житті нації.

Поезія вибудувана як монолог — звертання ліричного героя до слова. За жанром це ліричний вірш, поезія-медитація, у якій автор подає історико-філософське осмислення ролі рідного слова в історичній долі народу.

Автор розвиває традицію зображення слова як зброї: «О слово, будь мечем моїм!», що тісно переплітається з біблійними образами: образ меча в Олеся пергукується з емблемою апостола Павла, у якого він символізує «меч духовний»; слово «розлітається дощами судними» над рідним краєм. Ці дощі покликані очистити рідний край від зла і стати запорукою відродження нації, якщо вона поставить слово-меч собі на службу, оберігатиме рідне слово — символ безсмертя народу.

У річищі символізму поет вдається до зображення міфологічних образів космічного простору — сонця, синього неба, музики зір.

Наскрізна антитеза, протиставлення, «грому батьків» і безпам’ятства дітей, розгортає ліричний сюжет вірша. Патріотичні почуття у вірші посилені риторичними вигуками й звертаннями. Красу, мелодійність і багатство української мови Олександр Олесь розкриває через емоційно наснажені пейзажні порівняння, метафоричні епітети – співочий грім, шовковий спів, левій рев Дніпра.