Powered By GitBook
«Хіба ревуть воли, як ясла повні?»
Автори: Панас Мирний, Іван Білик (брати Рудченки). Рід: епос. Жанр: соціально-психологічний роман. Історія створення: нарис «Подоріжжя од Полтави до Гадячого» → повість «Чіпка» → роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» (інша назва – «Пропаща сила»). Місце дії: село Піски. Композиція: 4 частини, 30 розділів. «…будинок з багатьма прибудовами і надбудовами, зробленими неодночасно і не за строгим планом» (О. Білецький). Тема: зображення майже столітньої історії села Піски та життєпису Чіпки Варениченка. Ідея: засудження боротьби з неправдою через кровопролиття. Основні сюжетні лінії:
    рід і життя Чіпки,
    рід і життя Максима Ґудзя;
    Грицько та його дружина;
    пани Польські.
Усі вони розвиваються на широкому суспільно-історичному тлі.
Перша частина твору виконує роль експозиції: автори знайомлять читача з Чіпкою та його матір’ю Мотрею, а також із «польовою царівною» Галею. Тут описано й дитинство та юність героя.
Друга частина переносить читача в історію закріпачення села Піски панами Польськими, описано тут й історію роду Максима Ґудзя.
Третя частина твору, по суті, є зав’язкою. Вона починається промовистим розділом «Нема землі» - тут описано, як Чіпка втрачає землю. Із цього моменту починається стрімкий розвиток дії, що сягає кульмінації в епізодах на вигнання героя із земства, його духовному зламі.
Розв’язку твору наведено в останній частині – це винищення бандою Чіпки козацької родини Хоменків, арешт головного героя та ув’язнення на каторгу.
Сюжет Частина перша
    «Польова царівна»: зустріч Чіпки з Галею.
    «Двужон»: історія Вареника — Притики — Хруща — Хрущова.
    «Дитячі літа»: важке дитинство Чіпки.
    «Жив-жив!»: Чіпка в наймах, потім підпасич із Грицьком у діда Уласа.
    «Тайна-невтайна»: Чіпка-вівчар, смерть баби Оришки, розкриття таємниці про батька.
    «Дознався»: знайомство з Галею.
    «Хазяїн»: зростання Грицька як доброго господаря.
Частина друга
    «Січовик»: історія села Піски (перехід козаків у хлібороби; історія родини Мирона Ґудзя).
    «Піски в неволі»: приїзд генерала Польського до Пісок; реєстрація селян; шинкарювання Лейби; смерть Мирона Ґудзя в 99-річному віці.
    «Пани Польські»: приїзд у Піски пані генеральші, вечірки, одруження її дочок; «котяче царство» генеральші, доведення до смерті генеральші красивою й веселою дівкою Уляною; приїзд старшого панича – поручика Василя Семеновича, пізніше – молодшого панича Степана; розростання роду панів Польських.
    «Махамед»: дитинство й молодість Максима Ґудзя, смерть його батьків.
    «У москалях»: служба Максима-москаля.v
    «Максим – старшим»: отримання Максимом звання фельдфебеля, одруження з Явдохою; отримання «чистої» й повернення в Піски.
Частина третя
    «Нема землі»: звістка про те, що якийсь Луценко — справжній хазяїн Чіпчиної землі; Чіпка в Пороха.
    «З легкої руки»: Чіпка в суді, спілкування із секретарем Чижиком, який просить хабара 50 рублів, щоб «поправити діло»; пиятика Чіпки в Пороха; повернення додому.
    «Товариство»: знайомство й дружба Чіпки з Матнею, Лушнею й Пацюком; пияцтво; Мотря в приймах у сусідки; «пропивання» нажитого Чіпкою (крім снопів пшениці).
    «Сповідь і покута»: сповідь Чіпки в Грицька Чупруненка й Христі; дарування снопів Грицькові; докори Матні, Лушні й Пацюка.
    «Перший ступінь»: розробка Матнею, Лушнею й Пацюком плану пограбування хліба в пана; угода з Гершком щодо продажу вкраденого.
    «Слизька дорога»: убивство Чіпкою сторожа; Чіпка зі своїм товариством у чорній; хвилювання Христі за Чіпку; Чіпка і його товариші на волі.
    «На волі»: звільнення від кріпацтва піщан і звістка про відпрацювання панові ще два роки; обурення селян через їхню «дармову» дворічну працю на пана; звинувачення паном селян у «бунті»; приглушення селянського бунту становим.
    «Сон у руку»: сон Чіпки про вбивство сторожа; докори сумління Чіпки.
    «Наука не йде до бука»: повернення Мотрі додому; щоденна праця Чіпки по господарству; дружба Чіпки з Грицьком; чутки в Пісках про крадіжки.
Частина четверта
    «Невзначай свої»: нічні збіговиська злодіїв (і Чіпки з його товариством) у Максима Ґудзя.
    «Розбишацька дочка»: розмова Чіпки з Галею, з якої він дізнається про те, що Максим Ґудзь віддає Галю за москаля Сидора.
    «Козак – не без щастя, дівка – не без долі»: Чіпка вмовляє Сидора за гроші відмовитися від Галі, виставляє всій роті могорич і домовляється з Грицьком про сватання Галі.
    «На своїм добрі»: сватання Галі, оглядини в Чіпки; вінчання й бучне весілля; переїзд Галі до Чіпки; радісне життя молодих; дружба Чіпчиної й Грицькової родин; зведення Чіпкою нового будинку; новий промисел Чіпки (перепродування полотна).
    «Новий вік»: нове пореформене життя; історія життя Шавкуна, який прибрав до рук цілий повіт (після смерті пана Василя Семеновича Польського); піщани поважають Чіпку як господаря; вибори Чіпки в земство.
    «Старе — та поновлене»: обрання Чіпки в управу; компромат на Чіпку за колишні злодіяння (у нерозкритій давній судовій справі підозра за крадіжку пшениці в пана Польського й убивство сторожа); відсторонення Чіпки губернатором від управи «по неблагонадежности»; гнів Чіпки; смерть Максима Ґудзя.
    «Лихо не мовчить»: Явдоха Ґудзь, продавши свій хутір, переїздить після смерті чоловіка до Чіпки; сварки Явдохи з матір’ю Чіпки; повернення Чіпки «до старого» (пияцтво з товариством Лушні, Матні й Пацюка); смерть Явдохи.
    «Так оце та правда!»: Чіпка і його товариство вирізає Хоменкову родину («вісім безневинних душ»); смерть Галі; повідомлення Мотрі про скоєний сином злочин у волость; арешт Чіпки; конвой Чіпки до Сибіру через Піски.
Образи
Нечипір (Чіпка) Варениченко
    «поніс у серці гірке почуття ненависті на долю, що поділила людей на хазяїна й робітника…».
    «Таких парубків часто й густо можна зустріти по наших хуторах та селах. Одно тільки в цього неабияке — дуже палкий погляд, бистрий, як блискавка».
Іван Вареник
    «Сорочка на йому чорна; штани вибійчані, підсукані аж до колін; за спиною вірьовкою навхрест перев'язана одежа; через праве плече, на палиці перекинута торба — мабуть, з харчю, та пара шкапових чобіт. На взір — чоловік середніх літ. Чорні, як гайворон, уси починали вже по краях рудіти; борода стирчала чорна, остюкувата, давно, мабуть, не бачила скіска».
Грицько Чупруненко
    сирота, батьки померли під час епідемії холери, змалку жив біля далекої родички-удови, а вже потім у діда Уласа.
    «сидів, рота роззявивши, коли дід повідав, що пани знову забирають його до двору, і не журився долею Уласа». Разом із тим хлопець виростає роботящим, адже мріє жити заможно, мати чепурненьку, хазяйновиту жіночку і «діток маленьких коло неї».
    «Купивши ґрунт, почув себе Грицько зараз іншим… зовсім іншими очима дивився на людей: до багачів горнувся, а на голоту дивився згорда».
    Мав намір одружитися з багачкою, але з того нічого не вийшло, узяв собі сусідську наймичку Христю. «І стали вони між людьми поважними хазяїнами, чесними, робочими людьми, добрими сусідами, навдивовижу парою».
    його життєва філософія — «своя сорочка ближче до тіла».
Максим Гудзь
    «Як же дійшов до літ та убрався у силу, — біда з ним та й годі! Високого зросту, бравий, широкоплечий, як із заліза збитий, а до того ще меткий, як заєць, співун-реготун… Хороший з лиця — повновидий, рум’янець на всю щоку, з чорними веселими очима, лискучим усом, — він був перший красень на селі».
    Ні Максим, ні його батьки не знали кріпацької неволі (його дід Мирін зумів свого часу відстояти козацьке звання), тому родина жила у відносному достатку.
    Виростав жвавим і непостійним: за все брався із запалом і швидко охолоджувався до тієї чи іншої роботи. Найбільшою розвагою для нього, малого, була гра в бої з татарами. Так він виховував у собі сміливість, яка виразно виявилася в поєдинку з панським бугаєм.
    У парубоцькому віці Максим верховодив усіма: красивий, сильний, веселий, сміливий, гострий на язик хлопець подобався всім ровесникам. Однак витівки його ставали все дошкульнішими: заніс ворота на верх дуба, вимазав удові дьогтем ворота, звів молоду дівчину… А коли полюбив горілку й почав допікати кріпакам, батько змушений був віддати Максима в солдати. Солдатською наукою він оволодів швидко і з часом дослужився до унтер-офіцера. Так само швидко й опанував нечесний промисел — «прокормлєніє»: виряджала рота кількох солдатів, щоб ті збирали милостиню від населення, щоправда, цю «милостиню» то випрошували, то відбирали, а то й крали. Максим одружився із злодійкуватою Явдошкою. Він збирав данину з «прокормлєнія», а жінка — перепродувала крадене.
    Під час Кримської війни, скориставшись пораненням, вийшов у відставку, потім повернувся в рідний край і збудував біля Пісок дім-фортецю. Тут він продовжив своє злочинне життя: грабував заможних і ділився зі спільниками «здобиччю». Під час одного з пограбувань його вбили.
Галя Гудзь
    «Польова царівна»
    уособлює дівочу красу, подружню вірність і моральну чистоту;
    «І яке воно тобі те щастя здасться, коли до всього я сама своїх рук не доложу, не поклопочуся біля всячини?»;
    Дівчина щиро вірила, що коханням відверне Чіпку від злодійства. Образ Галі розкривається в інтимно-побутовому плані;
    Добра, щира, справедлива, Галя допомагає Чіпці на якийсь час повернутися до чесної хліборобської праці. Та слабкими виявилися сили молодої жінки, зломилися під тиском брутальних умов;
    накладає на себе руки.
Христя
    Дружина Грицька Чупруненка;
    сирота змалку, вона на все життя залишилася доброю й співчутливою людиною.
    вийшовши заміж за Грицька, відчула радість праці на себе, спокій родинного затишку.
    На відміну від чоловіка, вона переймається стражданнями інших людей.
Мотря
    Чіпчина мати
    викриває його злочин.
    «Не судилося Мотрі щастя. Не знала вона його змалку; не бачила дівкою, жінкою».
Лушня
    був широкоплечий парнище, високий, бравий, з хорошим панським личком, з чорними гарними вусами, з карими веселими очима... Вони так і говорили в його!.. Та, здається, на йому й шкура говорила, — такий балакучий.
Пацюк
    собі худощавий, низький, мишастий, справжній Пацюк, такий і прудкий; говіркий, співучий — на селі перший співака.
Матня
    одрізнявся од усього товариства й норовом, і околом. Який завтовшки, такий завбільшки; неповоротний, неохайний. Голова величезна, обличчя татарське, кругле, як гарбуз; ноги короткі та товсті, як стовпці. Не любив він ні балакати, ні співати, а любив на світі одну тільки горілку: дудлив її, як воду, й у тому покладав усю свою втіху.
Пани Польські й представники чиновництва генеральша, її син Василь Семенович, голова повіту Кряжов, попівський син Шавкун, судовий секретар Чижик, становий Дмитренко.
Last modified 2yr ago
Copy link