Powered By GitBook
Київські «неокласики»
«Неокласика» – умовна назва естетичної платформи невеликого кола київських поетів, літературознавців і перекладачів періоду «Розстріляного відродження»:
    Миколи Зерова (лідер);
    Михайла Драй-Хмари;
    Павла Филиповича;
    Юрія Клена (Освальда Бургардта);
    Максима Рильського.
Не дбали про своє організаційне оформлення й не виступали з ідейно-естетичними маніфестами – неформальне товариство вільних митців, що гуртувалися спочатку при часописі «Книгар», а згодом – навколо видавництва «Слово».
Михайло Драй-Хмара в сонеті «Лебеді» назвав «неокласиків» «гроном п'ятірним нездоланих співців».
Своєрідним естетичним кредо київських «неокласиків» є сонет Миколи Зерова «Pro domo» («На захист», початкова назва – «Молода Україна»):
Класична пластика, і контур строгий,
і логіки залізна течія –
Оце твоя, поезіє, дорога.
Леконт де Ліль, Жозе Ередіа,
Парнаських зір незахідне сузір'я
Зведуть тебе на справжні верхогір'я.
Шостий у «п'ятірному гроні» – Віктор Домонтович (Петров), єдиний прозаїк серед «неокласиків».
Спільні риси творчості
    «аристократизм духу», протистояння духовній варваризації суспільства;
    орієнтація на довершену культуру поетичного мислення й дисципліну поетичного мовлення;
    тяжіння до гармонії між раціональною сферою та почуттями;
    захоплення досконалістю античної лірики, літератури відродження та класицизму, філігранністю творів французьких «парнасців».
Last modified 2yr ago
Copy link