# Київські «неокласики»

 **«Неокласика» –** умовна назва естетичної платформи невеликого кола київських поетів, літературознавців і перекладачів періоду «Розстріляного відродження»:

* *Миколи Зерова (лідер);*
* Михайла Драй-Хмари;
* Павла Филиповича;
* Юрія Клена (Освальда Бургардта);
* Максима Рильського.

Не дбали про своє організаційне оформлення й не виступали з ідейно-естетичними маніфестами – неформальне товариство вільних митців, що гуртувалися спочатку при часописі «Книгар», а згодом – навколо видавництва «Слово».

**Михайло Драй-Хмара в сонеті «Лебеді»** назвав «неокласиків» ***«гроном п'ятірним нездоланих співців»***.

Своєрідним ***естетичним кредо*** київських «неокласиків» є **сонет Миколи Зерова «Pro domo»** («На захист», початкова назва – «Молода Україна»):

*Класична пластика, і контур строгий,*

*і логіки залізна течія –*

*Оце твоя, поезіє, дорога.*

*Леконт де Ліль, Жозе Ередіа,*

*Парнаських зір незахідне сузір'я*

*Зведуть тебе на справжні верхогір'я.*

***Шостий у «п'ятірному гроні»  –*** **Віктор Домонтович (Петров),** єдиний прозаїк серед «неокласиків».

**Спільні риси творчості**

* «аристократизм духу», протистояння духовній варваризації суспільства;
* орієнтація на довершену культуру поетичного мислення й дисципліну поетичного мовлення;
* тяжіння до гармонії між раціональною сферою та почуттями;
* захоплення досконалістю античної лірики, літератури відродження та класицизму, філігранністю творів французьких «парнасців».