# «О земле втрачена, явися!..»

О земле втрачена, явися\
бодай у зболеному сні\
і лазурове простелися,\
пролийся мертвому мені!\
І поверни у дні забуті,\
росою згадок окропи,\
віддай усеблагій покуті\
і тихо вимов: лихо, спи!..\
Сонця хлюпочуться в озерах,\
спадають гуси до води,\
в далеких пожиттєвих ерах\
мої розтанули сліди.\
Де сині ниви, в сум пойняті,\
де чорне вороння лісів?\
Світання тіні пелехаті\
над райдугою голосів,\
ранкові нашепти молільниць,\
де плескіт крил, і хлюпіт хвиль,\
і солодавий запах винниць,\
як гріх, як спогад і як біль?\
Де дня розгойдані тарілі?\
Мосянжний перегуд джмелів,\
твої пшеничні руки білі\
над безберегістю полів,\
де коси чорні на світанні\
і жаром спечені уста,\
троянди пуп'янки духмяні\
і ти — і грішна, і свята,\
де та западиста долина,\
той приярок і те кубло,\
де тріпалася лебединя,\
туге ламаючи крило?\
Де голубів вільготні лети\
і бризки райдуги в крилі?\
Минуле, озовися, де ти?\
Забуті радощі, жалі.\
О земле втрачена, явися\
бодай у зболеному сні,\
і лазурово простелися,\
і душу порятуй мені.

**Аналіз вірша**

**Рід**: лірика.

**Жанр**: ліричний вірш.

**Різновид лірики:** громадянська + пейзажна.

**Мотив:** щира розмова з рідною землею, далекою і втраченою.  

У вірші відтворено поетичний образ України. Ця поезія – щира розмова сина з рідною землею, далекою і втраченою. Обрамлення підсилює тужливі настрої автора: «О земле втрачена, явися – бодай у зболеному сні! / І лазурово простелися / і душу порятуй мені».

Композиційно вірш складається з трьох частин: звернення до втраченої землі явитися, простити всі гріхи й повернути хоч у спогадах минулі щасливі, напоєні красою дні дитинства, юності — метафоричні картини рідної землі — повторне звернення до втраченої землі явитися хоча б у зболеному сні.

У серці ліричного героя незгасним образом сяє рідна земля, допомагаючи йому витримати тяжкі табірні випробування. Тут – у світлому спогаді – «Сонця хлюпочуться в озерах, / спадають гуси до води…», тут і «сині ниви, в сум пойняті», і «чорне вороння лісів», «Світання тіні пелехаті / над райдугою голосів, / ранкові нашепти молільниць», і «плескіт крил, і хлюпіт хвиль, / і солодавий запах винниць, / як гріх, як спогад і як біль…». У цій омріяній країні – «Мосянжний перегуд джмелів», «пшеничні білі руки», «коси чорні на світанні / і жаром спечені уста, / троянди пуп'янки духмяні / і ти — і грішна, і свята…».