«О земле втрачена, явися!..»

О земле втрачена, явися бодай у зболеному сні і лазурове простелися, пролийся мертвому мені! І поверни у дні забуті, росою згадок окропи, віддай усеблагій покуті і тихо вимов: лихо, спи!.. Сонця хлюпочуться в озерах, спадають гуси до води, в далеких пожиттєвих ерах мої розтанули сліди. Де сині ниви, в сум пойняті, де чорне вороння лісів? Світання тіні пелехаті над райдугою голосів, ранкові нашепти молільниць, де плескіт крил, і хлюпіт хвиль, і солодавий запах винниць, як гріх, як спогад і як біль? Де дня розгойдані тарілі? Мосянжний перегуд джмелів, твої пшеничні руки білі над безберегістю полів, де коси чорні на світанні і жаром спечені уста, троянди пуп'янки духмяні і ти — і грішна, і свята, де та западиста долина, той приярок і те кубло, де тріпалася лебединя, туге ламаючи крило? Де голубів вільготні лети і бризки райдуги в крилі? Минуле, озовися, де ти? Забуті радощі, жалі. О земле втрачена, явися бодай у зболеному сні, і лазурово простелися, і душу порятуй мені.

Аналіз вірша

Рід: лірика.

Жанр: ліричний вірш.

Різновид лірики: громадянська + пейзажна.

Мотив: щира розмова з рідною землею, далекою і втраченою.

У вірші відтворено поетичний образ України. Ця поезія – щира розмова сина з рідною землею, далекою і втраченою. Обрамлення підсилює тужливі настрої автора: «О земле втрачена, явися – бодай у зболеному сні! / І лазурово простелися / і душу порятуй мені».

Композиційно вірш складається з трьох частин: звернення до втраченої землі явитися, простити всі гріхи й повернути хоч у спогадах минулі щасливі, напоєні красою дні дитинства, юності — метафоричні картини рідної землі — повторне звернення до втраченої землі явитися хоча б у зболеному сні.

У серці ліричного героя незгасним образом сяє рідна земля, допомагаючи йому витримати тяжкі табірні випробування. Тут – у світлому спогаді – «Сонця хлюпочуться в озерах, / спадають гуси до води…», тут і «сині ниви, в сум пойняті», і «чорне вороння лісів», «Світання тіні пелехаті / над райдугою голосів, / ранкові нашепти молільниць», і «плескіт крил, і хлюпіт хвиль, / і солодавий запах винниць, / як гріх, як спогад і як біль…». У цій омріяній країні – «Мосянжний перегуд джмелів», «пшеничні білі руки», «коси чорні на світанні / і жаром спечені уста, / троянди пуп'янки духмяні / і ти — і грішна, і свята…».