«Задивляюсь у твої зіниці…»

Задивляюсь у твої зіниці Голубі й тривожні, ніби рань. Крешуть з них червоні блискавиці Революцій, бунтів і повстань. Україно! Ти для мене диво! І нехай пливе за роком рік, Буду, мамо горда і вродлива, З тебе дивуватися повік... Одійдіте, недруги лукаві! Друзі, зачекайте на путі! Маю я святе синівське право З матір'ю побуть на самоті. Рідко, нене, згадують про тебе, Дні занадто куці та малі, Ще не всі чорти живуть на небі, Ходить їх до біса на землі. Бачиш, з ними щогодини б'юся, Чуєш — битви споконвічний грюк! Як же я без друзів обійдуся, Без лобів їх, без очей і рук? Україно, ти моя молитва, Ти моя розпука вікова... Гримотить над світом люта битва За твоє життя, твої права. Ради тебе перли в душу сію, Ради тебе мислю і творю... Хай мовчать Америки й Росії, Коли я з тобою говорю. Хай палають хмари бурякові, Хай сичать обращи — все одно Я проллюся крапелькою крові На твоє священне знамено.

Аналіз вірша

Форма: монолог.

Рід: лірика.

Жанр: ліричний вірш.

Різновид лірики: громадянська.

Мотив: вірність і відданість Батьківщині-матері, готовність «пролитися крапелькою крові» на її «священне знамено».

Вірш «Задивляюсь у твої зіниці» став своєрідною синівською сповіддю поета Україні. Його написано у формі монологу ліричного героя, щирої розмови сина з матір’ю Україною. Цілісний образ Батьківщини постає перед нами через психологічну напруженість, динамічність, глибину й сконденсованість думки. Це Україна, із зіниць якої крешуть блискавиці «революцій, бунтів і повстань». Це Україна-диво: «Україно! Ти для мене диво! І нехай пливе за роком рік, Буду, мамо горда і вродлива, З тебе дивуватися повік...». Це й Україна-молитва і «розпука вікова», тому автор закликає: «Хай мовчать Америки й Росії, коли я з тобою говорю». Герой декларує у фіналі вірша, що він готовий пролитися «крапелькою крові» на «священне знамено» Батьківщини.