# «Задивляюсь у твої зіниці…»

Задивляюсь у твої зіниці\
Голубі й тривожні, ніби рань.\
Крешуть з них червоні блискавиці\
Революцій, бунтів і повстань.\
\
Україно! Ти для мене диво!\
І нехай пливе за роком рік,\
Буду, мамо горда і вродлива,\
З тебе дивуватися повік...\
\
Одійдіте, недруги лукаві!\
Друзі, зачекайте на путі!\
Маю я святе синівське право\
З матір'ю побуть на самоті.\
\
Рідко, нене, згадують про тебе,\
Дні занадто куці та малі,\
Ще не всі чорти живуть на небі,\
Ходить їх до біса на землі.\
\
Бачиш, з ними щогодини б'юся,\
Чуєш — битви споконвічний грюк!\
Як же я без друзів обійдуся,\
Без лобів їх, без очей і рук?\
\
Україно, ти моя молитва,\
Ти моя розпука вікова...\
Гримотить над світом люта битва\
За твоє життя, твої права.\
\
Ради тебе перли в душу сію,\
Ради тебе мислю і творю...\
Хай мовчать Америки й Росії,\
Коли я з тобою говорю.\
\
Хай палають хмари бурякові,\
Хай сичать обращи — все одно\
Я проллюся крапелькою крові\
На твоє священне знамено.

**Аналіз вірша**

**Форма:** монолог.

**Рід**: лірика.

**Жанр**: ліричний вірш.

**Різновид лірики**: громадянська.

**Мотив**: вірність і відданість Батьківщині-матері, готовність «пролитися крапелькою крові» на її «священне знамено».

Вірш «Задивляюсь у твої зіниці» став своєрідною синівською сповіддю поета Україні. Його написано у формі монологу ліричного героя, щирої розмови сина з матір’ю Україною. Цілісний образ Батьківщини постає перед нами через психологічну напруженість, динамічність, глибину й сконденсованість думки. Це Україна, із зіниць якої крешуть блискавиці «революцій, бунтів і повстань». Це Україна-диво: «Україно! Ти для мене диво! І нехай пливе за роком рік, Буду, мамо горда і вродлива, З тебе дивуватися повік...». Це й Україна-молитва і «розпука вікова», тому автор закликає: «Хай мовчать Америки й Росії, коли я з тобою говорю». Герой декларує у фіналі вірша, що він готовий пролитися «крапелькою крові» на «священне знамено» Батьківщини.