«Тіні забутих предків»
Рід: епос. Жанр: повість. Тема: зображення життя гуцулів у Карпатах на межі XIX й XX ст. в гармонії з природою, традиціями й звичаями, із язичницькими та християнськими віруваннями. Ідея: оспівування високого й красивого почуття кохання. Сюжет
Починається твір розповіддю про дитинство Івана Палійчука та про ворогування його родини із сім’єю Гутенюків. Іван знайомиться з Марічкою Гутенюк під час бійки батьків, вони закохуються одне в одного.
Іван тривалий час перебуває в наймах на полонині — повернувшись, він дізнається про смерть Марічки: коли дівчина переходила Черемош, раптова повінь накрила її та забрала із собою — Іван йде на пошуки дівчини. Після шести років блукань він повертається в село, а через рік одружується з Палагною, до якої проте, буде байдужим, оскільки ніяк не може забути своєї Марічки. Палагна ж стає «любаскою», тобто коханкою, мольфара Юри.
Якось хлопець пішов у гори й почув там голос Марічки, попрямував за ним і зустрів мавку, яка прийняла подобу Марічки. Істота швидко зникає, Іван зустрічає чугайстра і намагається відволікти його, запросивши у танок, щоб Марічка могла якнайдалі утекти. Справа в тому, що за народною демонологією, чугайстри живляться м’ясом мавок; Іван, як бачимо, добре розуміє, що та, кого він зустрів – не справжня Марічка, проте прагне побути бодай із образом коханої. Після танцю герой пішов за голосом коханої та зірвався в урвище. Наступного дня його ледь живого знайшли пастухи. Згодом він помер, і його поховали за місцевими звичаями – із танцями та розвагами.
Образи
Іван Палійчук
  • Іван був дев’ятнадцятою дитиною в гуцульській родині Палійчуків. Двадцятою і останньою була Анничка.
  • Дивиться перед себе, а бачить якесь далеке і не відоме нікому або без причини кричить. Гачі на йому спадають, а воно стоїть серед хати, заплющило очі, роззявило рота і верещить.
  • Коли Іванові минуло 7 літ, він уже дивився на світ інакше. Він знав вже багато. Умів знаходити помічне зілля – одален, матриган і підойму, розумів, про що канькає каня, з чого повстала зозуля… Знав, що на світі панує нечиста сила, що в лісах повно лісовиків,
  • Тепер Іван уже легінь, стрункий і міцний, як смерічка, мастив кучері маслом, носив широкий черес і пишну кресаню,
  • Марічка любила, коли він грав на флояру. Задуманий все, встромляв очі кудись поза гори, неначе видів, чого не бачили другі…
  • Блукав по лісі, поміж камінням, в заломах, як ведмідь, що зализує рани, і навіть голод не міг прогнати його в село. Люди гадали, що він загинув з великого жалю, а дівчата склали співанки про їх кохання та смерть, які розійшлися по горах (після смерті Марічки) .
  • Як дитина для мами – такою була для нього худібка. весь час, всі думки займала турбота про сіно, про вигоди маржинці, щоб не заслабла, щоб хто не зурочив…(одружився на Палагні)
  • Чи він кохав Палагну? Така думка ніколи не займала його голови. Він ґазда, вона ґаздиня, і хоч дітей у них не було, зате була худібка – чого ж ще більше?
Марічка Гутенюк
  • Але в Івановій пам’яті татова смерть не так довго жила, як знайомість з дівчам, що, скривджене ним безневинно, повним довір’я рухом подало йому половину цукерка.
  • Марічка теж вже ходила в заплітках, а се значити мало, що вона вже готова й віддатись.
  • Вона їх (співанок) знала безліч. Звідки вони з’явились – не могла б розказати. Вони, здається, гойдалися з нею ще в колисці, хлюпались у купелі, родились у її грудях…
  • Марічка і сама вміла складати пісні. Сидячи на землі, поруч з Іваном, вона обіймала свої коліна і потиху гойдалася в такт. Її круглі литки, опалені сонцем і од колін голі до червоних онучів, чорніли під полою сорочки, а повні губи мило ламались…
  • Вона давно вже була Іванкова, ще з тринадцяти літ.
Палагна
  • Його Палагна була з багацького роду, фудульна, здорова дівка, з грубим голосом і воластою шиєю. Правда, вона любила пишне лудіння, і немало десь піде грошей на шовкові хустки та дорогі згарди…
  • Палагна сама сідлала свого коня і закладала червоний постіл в стремено так гордо, неначе всі гори належали тільки до неї.
Мольфар (чарівник) Юра
  • Про нього люди казали, що він богує. Він був як бог, знаючий і сильний, той градівник і мольфар. В своїх дужих руках тримав сили небесні й земні, смерть і життя, здоров’я маржини й людини, його боялись, але потребували усі…
  • погляд чорних пекучих очей мольфара…
  • Бачила мережані шви кептара… блискучі зуби в отворі рота… напівпідняту руку…
  • Він був могутній, потужний, все знав. Од його слова гинула зразу худоба, сохла й чорніла, як дим, людина, він міг наслати смерть і життя, розігнать хмару і сперти град, вогнем чорного ока спопелить ворогів і запалити в жіночому серці кохання. Він був земним богом, той Юра, що хтів Палагни, що простягав по неї руки, в яких тримає світові сили…
Міфічні істоти
  • Щезник: «На камені, верхи, сидів щезник, скривив гостру борідку, нагнув ріжки і, заплющивши очі, дув у флояру».
  • Чугайстир – лісовий дух: «Він був без одежі. М’яке темне волосся покривало все його тіло, оточувало круглі і добрі очі, заклинилось на бороді й звисало на грудях… Се був веселий чугайстир, добрий лісовий дух, що боронить людей од нявок. Він був смертю для них: зловить і роздере».
  • Нявка – міфічна лісова дівчина, у котрої в спині діра, через яку видно всі нутрощі, ці істоти начебто з’являлися у вигляді людей і заманювали своїх жертв у різні пастки. «Він бачив перед собою Марічку, але йому дивно, бо він разом з тим знає, що то не Марічка, а нявка. Йшов поруч із нею й боявся пустити Марічку вперед, щоб не побачить криваву діру ззаду у неї, де видно серце, утробу і все, як се у нявки буває» (про зустріч Івана із нявкою під виглядом Марічки).
У творі поєднано ознаки імпресіонізму й неоромантизму.
Екранізував повість у середині 1960-их років Сергій Параджанов – вірменський та український кінорежисер. Кіноверсія повісті здобула світове визнання.
Copy link