# Василь Стус

* людина морального абсолюту;
* «прямостояння» В. Стуса – стоїцизм, стійкість у життєвих випробуваннях;
* у своєму слові до читача висловив таку думку: «*Поет повинен бути людиною. Такою, що, повна любові, долає природне почуття зненависті, звільнюється од неї, як од скверни. Поет – це людина. Насамперед. А людина – це насамперед добродій. Якби було краще жити, я б віршів не писав, а  робив би коло землі...*»;
* своїм прикладом учить бути вірним собі, а себе вчить відшуковувати, виліплювати, пильнувати себе самого повсякчас: «*Сто дзеркал спрямовано на мене, /*\
  *в самоту мою і німоту. /* *Справді — тут? Ти справді — тут? / Напевне,* \
  *ти таки не тут. / Таки не тут. /* *Де ж ти є? А де ж ти є? А де ж ти?..*» 
* умів не лише відчувати, а й брати на себе відповідальність не тільки за власну долю, а й долю інших: «*Зрозумійте мене в моєму горі, бо я чую прокляття віків, чую, бездіяльний, свій гріх перед землею, перед народом, перед історією. Перед людьми, що своєю кров'ю кропили нашу землю. Довгий мартиролог борців за національну справедливість лишає нам історія, а ми навіть на гнів праведний не можемо здобутись…*»
* поет, без перебільшень, світового масштабу: «*Так, мистецтво – то завше надмір …  Але надмір лише й рятує нас від убогості…*»
* жив, як відчував, бо мав сміливість боротися й… прощати…, бо «*жити — то не є долання меж, а навикання і самособою — наповнення».*