Powered By GitBook
Василь Симоненко
    «витязь молодої української поезії» (Олесь Гончар).
«Ти знаєш, що ти – людина…»
Ти знаєш, що ти — людина? Ти знаєш про це чи ні? Усмішка твоя — єдина, Мука твоя — єдина, Очі твої — одні.
Більше тебе не буде. Завтра на цій землі Інші ходитимуть люди, Інші кохатимуть люди — Добрі, ласкаві й злі.
Сьогодні усе для тебе — Озера, гаї, степи. І жити спішити треба, Кохати спішити треба — Гляди ж не проспи!
Бо ти на землі — людина, І хочеш того чи ні — Усмішка твоя — єдина, Мука твоя — єдина, Очі твої — одні.
16.XI.1962
Аналіз вірша
Збірка: «Земне тяжіння».
Рід: лірика.
Жанр: ліричний вірш.
Різновид лірики: філософська.
Мотив: швидкоплинність життя, реалізація свого призначення. Унікальність, неповторність особистості.
Ліричний вірш «Ти знаєш, що ти – людина…» – це своєрідний гімн людській гідності, заперечення сприйняття особистості як гвинтика, утвердження її унікальності та неповторності, бо ж «усмішка твоя – єдина, мука твоя – єдина, очі твої – одні».
Поет розмірковує над тим, що життя – швидкоплинне, а тому кожен повинен відбутися, реалізувати своє життя як частину світової біографії добра: «І жити спішити треба, Кохати спішити треба - Гляди ж не проспи! Бо ти на землі – людина…»
На реалізацію центральної думки вірша працюють й епітети, наприклад «люди добрі, ласкаві, і злі», риторичні питання й оклики – «Ти знаєш, що ти – людина», «Гляди, не проспи!», повтори «усмішка – єдина, мука – єдина, очі – одні».
Last modified 2yr ago
Copy link