Василь Симоненко

• «витязь молодої української поезії» (Олесь Гончар).

«Ти знаєш, що ти – людина…»

Ти знаєш, що ти — людина? Ти знаєш про це чи ні? Усмішка твоя — єдина, Мука твоя — єдина, Очі твої — одні.

Більше тебе не буде. Завтра на цій землі Інші ходитимуть люди, Інші кохатимуть люди — Добрі, ласкаві й злі.

Сьогодні усе для тебе — Озера, гаї, степи. І жити спішити треба, Кохати спішити треба — Гляди ж не проспи!

Бо ти на землі — людина, І хочеш того чи ні — Усмішка твоя — єдина, Мука твоя — єдина, Очі твої — одні.

16.XI.1962

Аналіз вірша

Збірка: «Земне тяжіння».

Рід: лірика.

Жанр: ліричний вірш.

Різновид лірики: філософська.

Мотив: швидкоплинність життя, реалізація свого призначення. Унікальність, неповторність особистості.

Ліричний вірш «Ти знаєш, що ти – людина…» – це своєрідний гімн людській гідності, заперечення сприйняття особистості як гвинтика, утвердження її унікальності та неповторності, бо ж «усмішка твоя – єдина, мука твоя – єдина, очі твої – одні».

Поет розмірковує над тим, що життя – швидкоплинне, а тому кожен повинен відбутися, реалізувати своє життя як частину світової біографії добра: «І жити спішити треба, Кохати спішити треба - Гляди ж не проспи! Бо ти на землі – людина…»

На реалізацію центральної думки вірша працюють й епітети, наприклад «люди добрі, ласкаві, і злі», риторичні питання й оклики – «Ти знаєш, що ти – людина», «Гляди, не проспи!», повтори «усмішка – єдина, мука – єдина, очі – одні».