> For the complete documentation index, see [llms.txt](https://edera.gitbook.io/lit-lifehacks/llms.txt). Markdown versions of documentation pages are available by appending `.md` to page URLs; this page is available as [Markdown](https://edera.gitbook.io/lit-lifehacks/rozdil-13-14/balada_pro_sonyashnyk.md).

# «Балада про соняшник»

В соняшника були руки і ноги,\
Було тіло, шорстке і зелене.\
Він бігав наввипередки з вітром,\
Він вилазив на грушу,\
і рвав у пазуху гнилиці,\
І купався коло млина, і лежав у піску,\
І стріляв горобців з рогатки.\
Він стрибав на одній нозі,\
Щоб вилити з вуха воду,\
І раптом побачив сонце,\
Красиве засмагле сонце,-\
В золотих переливах кучерів,\
У червоній сорочці навипуск,\
Що їхало на велосипеді,\
Обминаючи хмари на небі...\
І застиг він на роки й століття\
В золотому німому захопленні:\
— Дайте покататися, дядьку!\
А ні, то візьміть хоч на раму.\
Дядьку, хіба вам шкода?!\
Поезіє, сонце моє оранжеве!\
Щомиті якийсь хлопчисько\
Відкриває тебе для себе,\
Щоб стати навіки соняшником.

**Аналіз твору**

**Збірка:** «Соняшник» (цикл: «Балади та етюди»).

**Рід:** ліро-епос.

**Жанр:** балада.

**Алегоричні образи, прийом метаморфози:** соняшник – хлопчик, сонце – поезія.

**Форма:** верлібр.

**Мотив:** сила мистецтва, його здатність впливати на людину.

Літературознавець Микола Ткачук стверджує: «Уже початок балади незвичний: соняшник, цей невід’ємний атрибут українського пейзажу й національного світовідчуття, зазнає метаморфоз… Соняшник у баладі — то хлопець: поет майстерно застосовує фольклорний мотив перевтілення, коли дівчина стає тополею, юнак — явором». Цей хлопець бігає наввипередки, рве груші-гнилиці, купається коло млина, стріляє горобців із рогатки; одного разу, купаючись, він побачив сонце – дядька «у червоній сорочці на випуск», що їхало на велосипеді; соняшник просить сонце покатати його на велосипеді. Автор так пояснює ці алегоричні образи: «Поезіє, сонце моє оранжеве! / Щомиті якийсь хлопчисько / Відкриває тебе для себе, / Щоб стати навіки соняшником», тобто людина, уперше зустрівшись із мистецтвом, завмирає перед його величчю й сама стає її творцем. Варто зауважити, що баладу написано верлібром – тобто вільним, неримованим віршем, ритмічна розкутість якого дає змогу авторові вільно передати рух складних картин, думок і почуттів.