# «Гайдамаки» «Ознакою зрілості національної літератури є її здатність створити високий поетичний епос», – стверджує Іван Дзюба. Цю високу місію реалізує Тарас Шевченко поемою «Гайдамаки». **Рід:** ліро-епос.\ **Жанр:** історико-героїчна романтична поема.\ **Творчий задум** поеми виник у Шевченка ще 1839 р., невдовзі після викуплення з кріпацтва; розділ «Галайда» був надрукований 1841 р. в журналі «Ластівка», наприкінці того ж року цензор П. Корсаков, зробивши багато вилучень, дозволив текст до друку.
**Історична основа:** гайдамацький рух (збройні виступи селянства на Правобережній Україні у XVIII ст. проти гніту польської шляхти й духівництва), Коліївщина (кульмінаційний епізод гайдамаччини, козацько-селянське повстання 1768 р.). Повстання розпочалося на Зелені свята (Трійцю) 29 травня 1768 р. біля Мотронинського монастиря в Холоднім Яру (урочище неподалік Чигирина), згодом поширилося на все Правобережжя.
**Джерела:** народно-легендарний образ Гайдамаччини (розповіді очевидців, зокрема діда Івана; народні легенди, перекази, пісні про Коліївщину; прагнення заперечити польським і російським авторам, які змальовували гайдамаків озвірілими розбійниками й злодюгами).
**Композиція, сюжет поеми «Гайдамаки»:** 2 вступи, 10 розділів, епілог, «Передмова» (фактично є післямовою); ліричні відступи й вставні пісні; відсутність розв’язки.
**Присвята:** у першодруку – «ВАСИЛИЮ ИВАНОВИЧУ ГРИГОРОВИЧУ. На память 22-го апреля 1838 года».
| Розділ | Зміст | Елемент сюжету | | ------ | ----- | -------------- | | Лірико-філософський вступ | Роздуми над плинністю часу, вічними змінами в природі й суспільстві; звернення до гайдамаків | – | | ------------------------- | -------------------------------------------------------------------------------------------- | - | | «Інтродукція» | Політичний стан у суспільстві, розкриття причин повстання | Експозиція 1 сюжетної лінії | | ------------- | --------------------------------------------------------- | --------------------------- | | «Галайда» | Знайомство з наймитом Яремою, його коханою Оксаною | Експозиція 2 сюжетної лінії | | --------- | -------------------------------------------------- | --------------------------- | | «Конфедерати» | Напад конфедератів на Лейбу; Лейба вказує на титаря у Вільшаній і його дочку Оксану | Зав’язка | | ------------- | ----------------------------------------------------------------------------------- | -------- | | «Титар» | Зустріч Яреми з Оксаною в гаю; конфедерати закатували титаря, Оксану забрали з собою | Розвиток дії | | ------- | ------------------------------------------------------------------------------------ | ------------ | | Свято в Чигирині» | Туга поета за гетьманським ладом, гайдамаки збираються в Чигирині освятити ножі, елементи драматичного твору (полілоги старшин, запорожця, кобзаря, гайдамаків) | | ----------------- | --------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------- | | «Треті півні» | Початок загальнонародного повстання, Ярема приєднується до гайдамаків | | ------------- | --------------------------------------------------------------------- | | «Червоний бенкет» | Розгортання повстання; Ярема дізнається про смерть титаря й полон Оксани | | ----------------- | ------------------------------------------------------------------------ | | «Гупалівщина» | Загальнонародний характер повстання, зустріч із підлітком із Керелівки | | ------------- | ---------------------------------------------------------------------- | | «Бенкет у Лисянці» | | Гонта й Залізняк на чолі повстання; жорстока помста гайдамаків, Ярема рятує Оксану | | ------------------ | - | ---------------------------------------------------------------------------------- | | «Лебедин» | Оксана в Лебедині під наглядом черниці, вінчання Яреми й Оксани | Кульмінація 2 сюжетної лінії | | --------- | --------------------------------------------------------------- | ---------------------------- | | «Гонта в Умані» | Продовження повстання; страшні наслідки руйнування; трагедія Гонти – убивство синів («Бо не я вбиваю, а присяга…») | Кульмінація 1 сюжетної лінії | | --------------- | ------------------------------------------------------------------------------------------------------------------ | ---------------------------- | | Епілог | Наслідки повстання; долі керівників повстання (за народною версією). | – | | ------ | -------------------------------------------------------------------- | - | |

«Передмова»
(є в першодруку, 1841 р.)

| «По мові — передмова. Можна б і без неї, так ось бачте що: все, що я бачив надрюкованого, тілько бачив, а прочитав дуже небагато, — всюди є передслово, а в мене нема. Якби я не дрюковав своїх «Гайдамаків», то воно б не треба і передмови. А коли вже пускаю в люди, то треба і з чим, щоб не сміялись на обірванців, щоб не сказали: «От який! хіба діди та батьки дурніші були, що не пускали в люди навіть граматки без предисловія». Так, далебі, так, вибачайте, треба предисловіє. Так як же його скомпоновать? Щоб, знаєте, не було і кривди, щоб не було і правди, а так, як всі предисловія компонуються — хоч убий, не вмію; треба б хвалить, так сором, а гудить не хочеться. Начнем же уже начало книги сице: весело подивиться на сліпого кобзаря, як він собі сидить з хлопцем, сліпий, під тином, і весело послухать його, як він заспіває думу про те, що давно діялось, як боролися ляхи з козаками; весело... а все-таки скажеш: «Слава Богу, що минуло», — а надто як згадаєш, що ми одної матері діти, що всі ми слав’яне. Серце болить, а розказувать треба: нехай бачать сини і внуки, що батьки їх помилялись, нехай братаються знову з своїми ворогами. Нехай житом-пшеницею, як золотом, покрита, не розмежованою останеться навіки од моря і до моря — слав’янськая земля. Про те, що діялось на Украйні 1768 року, розказую так, як чув од старих людей; надрюкованого і критикованого нічого не читав, бо, здається, і нема нічого. Галайда вполовину видуманий, а смерть вільшанського титаря правдива, бо ще є люди, которі його знали. Гонта і Залізняк, отамани того кровавого діла, може, виведені в мене не так, як вони були, — за це не ручаюсь. Дід мій, нехай здоров буде, коли зачина розказувать що-небудь таке, що не сам бачив, а чув, то спершу скаже: «Коли старі люди брешуть, то й я з ними». | – | | ------------------------------------------------- | ---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------- | - | |

«Панове субскрибенти!»
(є в першодруку, 1841 р., уміщене на задній обкладинці книжки)

|

Звернення до передплатників:
«Бачимо, бачимо, що одурив, та ще хоче і одбрехаться!» Отак ви вслух подумаєте, як прочитаєте мої «Гайдамаки». Панове громадо! далебі, не брешу. Ось бачите що! Я думав, і дуже хотілось мені надрюковать ваші козацькі імена рядочком гарненько; уже, було, і найшлося їх десятків зо два, зо три. Слухаю, виходить разномова: один каже — «треба», другий каже — «не треба», третій — нічого не каже. Я думав: «Що тут робить на світі?» Взяв та й проциндрив гарненько ті гроші, що треба було заплатить за аркуш надрюкованого паперу, а до вас і ну писать оцю цидулу! Все б то це нічого! Чого не трапляється на віку! Все буває, як на довгій ниві. Та ось лихо мені на безголов’я! Єсть ще і такі паничі, що соромились свою благородну фамілію (Кирпа-Гнучкошиенко-въ) і надрюковать в мужицькій книжці. Далебі, правда!»

| – | | ------------------------------------------------------------------------------------------------- | --------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------- | - |