«Гайдамаки»

«Ознакою зрілості національної літератури є її здатність створити високий поетичний епос», – стверджує Іван Дзюба. Цю високу місію реалізує Тарас Шевченко поемою «Гайдамаки».

Рід: ліро-епос. Жанр: історико-героїчна романтична поема. Творчий задум поеми виник у Шевченка ще 1839 р., невдовзі після викуплення з кріпацтва; розділ «Галайда» був надрукований 1841 р. в журналі «Ластівка», наприкінці того ж року цензор П. Корсаков, зробивши багато вилучень, дозволив текст до друку.

Історична основа: гайдамацький рух (збройні виступи селянства на Правобережній Україні у XVIII ст. проти гніту польської шляхти й духівництва), Коліївщина (кульмінаційний епізод гайдамаччини, козацько-селянське повстання 1768 р.). Повстання розпочалося на Зелені свята (Трійцю) 29 травня 1768 р. біля Мотронинського монастиря в Холоднім Яру (урочище неподалік Чигирина), згодом поширилося на все Правобережжя.

Джерела: народно-легендарний образ Гайдамаччини (розповіді очевидців, зокрема діда Івана; народні легенди, перекази, пісні про Коліївщину; прагнення заперечити польським і російським авторам, які змальовували гайдамаків озвірілими розбійниками й злодюгами).

Композиція, сюжет поеми «Гайдамаки»: 2 вступи, 10 розділів, епілог, «Передмова» (фактично є післямовою); ліричні відступи й вставні пісні; відсутність розв’язки.

Присвята: у першодруку – «ВАСИЛИЮ ИВАНОВИЧУ ГРИГОРОВИЧУ. На память 22-го апреля 1838 года».

Розділ

Зміст

Елемент сюжету

Лірико-філософський вступ

Роздуми над плинністю часу, вічними змінами в природі й суспільстві; звернення до гайдамаків

–

«Інтродукція»

Політичний стан у суспільстві, розкриття причин повстання

Експозиція 1 сюжетної лінії

«Галайда»

Знайомство з наймитом Яремою, його коханою Оксаною

Експозиція 2 сюжетної лінії

«Конфедерати»

Напад конфедератів на Лейбу; Лейба вказує на титаря у Вільшаній і його дочку Оксану

Зав’язка

«Титар»

Зустріч Яреми з Оксаною в гаю; конфедерати закатували титаря, Оксану забрали з собою

Розвиток дії

Свято в Чигирині»

Туга поета за гетьманським ладом, гайдамаки збираються в Чигирині освятити ножі, елементи драматичного твору (полілоги старшин, запорожця, кобзаря, гайдамаків)

«Треті півні»

Початок загальнонародного повстання, Ярема приєднується до гайдамаків

«Червоний бенкет»

Розгортання повстання; Ярема дізнається про смерть титаря й полон Оксани

«Гупалівщина»

Загальнонародний характер повстання, зустріч із підлітком із Керелівки

«Бенкет у Лисянці»

Гонта й Залізняк на чолі повстання; жорстока помста гайдамаків, Ярема рятує Оксану

«Лебедин»

Оксана в Лебедині під наглядом черниці, вінчання Яреми й Оксани

Кульмінація 2 сюжетної лінії

«Гонта в Умані»

Продовження повстання; страшні наслідки руйнування; трагедія Гонти – убивство синів («Бо не я вбиваю, а присяга…»)

Кульмінація 1 сюжетної лінії

Епілог

Наслідки повстання; долі керівників повстання (за народною версією).

–

«Передмова» (є в першодруку, 1841 р.)

«По мові — передмова. Можна б і без неї, так ось бачте що: все, що я бачив надрюкованого, тілько бачив, а прочитав дуже небагато, — всюди є передслово, а в мене нема. Якби я не дрюковав своїх «Гайдамаків», то воно б не треба і передмови. А коли вже пускаю в люди, то треба і з чим, щоб не сміялись на обірванців, щоб не сказали: «От який! хіба діди та батьки дурніші були, що не пускали в люди навіть граматки без предисловія». Так, далебі, так, вибачайте, треба предисловіє. Так як же його скомпоновать? Щоб, знаєте, не було і кривди, щоб не було і правди, а так, як всі предисловія компонуються — хоч убий, не вмію; треба б хвалить, так сором, а гудить не хочеться. Начнем же уже начало книги сице: весело подивиться на сліпого кобзаря, як він собі сидить з хлопцем, сліпий, під тином, і весело послухать його, як він заспіває думу про те, що давно діялось, як боролися ляхи з козаками; весело... а все-таки скажеш: «Слава Богу, що минуло», — а надто як згадаєш, що ми одної матері діти, що всі ми слав’яне. Серце болить, а розказувать треба: нехай бачать сини і внуки, що батьки їх помилялись, нехай братаються знову з своїми ворогами. Нехай житом-пшеницею, як золотом, покрита, не розмежованою останеться навіки од моря і до моря — слав’янськая земля. Про те, що діялось на Украйні 1768 року, розказую так, як чув од старих людей; надрюкованого і критикованого нічого не читав, бо, здається, і нема нічого. Галайда вполовину видуманий, а смерть вільшанського титаря правдива, бо ще є люди, которі його знали. Гонта і Залізняк, отамани того кровавого діла, може, виведені в мене не так, як вони були, — за це не ручаюсь. Дід мій, нехай здоров буде, коли зачина розказувать що-небудь таке, що не сам бачив, а чув, то спершу скаже: «Коли старі люди брешуть, то й я з ними».

–

«Панове субскрибенти!» (є в першодруку, 1841 р., уміщене на задній обкладинці книжки)

Звернення до передплатників: «Бачимо, бачимо, що одурив, та ще хоче і одбрехаться!» Отак ви вслух подумаєте, як прочитаєте мої «Гайдамаки». Панове громадо! далебі, не брешу. Ось бачите що! Я думав, і дуже хотілось мені надрюковать ваші козацькі імена рядочком гарненько; уже, було, і найшлося їх десятків зо два, зо три. Слухаю, виходить разномова: один каже — «треба», другий каже — «не треба», третій — нічого не каже. Я думав: «Що тут робить на світі?» Взяв та й проциндрив гарненько ті гроші, що треба було заплатить за аркуш надрюкованого паперу, а до вас і ну писать оцю цидулу! Все б то це нічого! Чого не трапляється на віку! Все буває, як на довгій ниві. Та ось лихо мені на безголов’я! Єсть ще і такі паничі, що соромились свою благородну фамілію (Кирпа-Гнучкошиенко-въ) і надрюковать в мужицькій книжці. Далебі, правда!»

–