Чари ночі

Сміються, плачуть солов'ї І б'ють піснями в груди: "Цілуй, цілуй, цілуй її, — Знов молодість не буде!

Ти не дивись, що буде там, Чи забуття, чи зрада: Весна іде назустріч вам, Весна в сей час вам рада.

На мент єдиний залиши Свій сум, думки і горе — І струмінь власної душі Улий в шумляче море.

Лови летючу мить життя! Чаруйсь, хмелій, впивайся І серед мрій і забуття В розкошах закохайся.

Поглянь, уся земля тремтить В палких обіймах ночі, Лист квітці рвійно шелестить, Траві струмок воркоче.

Відбились зорі у воді, Летять до хмар тумани... Тут ллються пахощі густі, Там гнуться верби п'яні.

Як іскра ще в тобі горить І згаснути не вспіла, — Гори! Життя — єдина мить, Для смерті ж — вічність ціла.

Чому ж стоїш без руху ти, Коли ввесь світ співає? Налагодь струни золоті: Бенкет весна справляє.

І сміло йди під дзвін чарок З вогнем, з піснями в гості На свято радісне квіток, Кохання, снів і млості.

Загине все без вороття: Що візьме час, що люди, Погасне в серці багаття, І захолонуть груди.

І схочеш ти вернуть собі, Як Фауст, дні минулі... Та знай: над нас — боги скупі, Над нас — глухі й нечулі…" . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Сміються, плачуть солов'ї І б'ють піснями в груди: "Цілуй, цілуй, цілуй її — Знов молодість не буде!"

1904

Аналіз вірша

Збірка: «З журбою радість обнялась»

Рід: лірика.

Жанр: романс.

Різновид лірики: пейзажна, інтимна, філософська.

Мотив: захоплення красою життя й красою кохання, заклик «ловити летючу мить життя».

Прекрасним зразком органічного поєднання пейзажної, філософської та інтимної лірики є поезія Олександра Олеся «Чари ночі» зі збірки «З журбою радість обнялась». За жанром цей твір – романс, завдяки проникливій мелодійності він став популярною народною піснею.

Центральним мотивом цієї поезії є заклик любити життя, насолоджуватись його красою, цінувати кожну мить. Автор пропонує ліричному героєві, а з ним і читачеві, улити «струмінь власної душі» у «шумляче море» краси весняної природи, до дна випити чашу щастя молодості й кохання, тим паче, що щастя — надто швидкоплинне, саме тому потрібно «ловити летючу мить життя». Цю ідею увиразнює образ Фауста:

І схочеш ти вернуть собі, Як Фауст, дні минулі... Та знай: над нас — боги скупі, Над нас — глухі й нечулі…"

Продовжуючи народнопісенну традицію, Олександр Олесь будує вірш на наскрізному паралелізмі «людина — природа». Ліричність поезії посилюється влучними метафорами, наприклад, «тут ллються пахощі густі, там гнуться верби п’яні», «…уся земля тремтить в палких обіймах ночі»; персоніфікованим образом весни, яка завжди була символом молодості, краси, оновлення, наприклад: «весна іде назустріч нам», «весна бенкет справляє». Таким чином, одухотворена природа перебуває в органічній гармонії з почуттями ліричного героя: «Поглянь, уся земля тремтить В палких обіймах ночі, Лист квітці рвійно шелестить, Траві струмок воркоче».

Використовує поет у вірші й прийом обрамлення: на початку й у фіналі поезії повторюється строфа:

Сміються, плачуть солов'ї І б'ють піснями в груди: "Цілуй, цілуй, цілуй її — Знов молодість не буде!"