Чари ночі

Сміються, плачуть солов'ї 
І б'ють піснями в груди: 
"Цілуй, цілуй, цілуй її, — 
Знов молодість не буде!
Ти не дивись, що буде там, 
Чи забуття, чи зрада: 
Весна іде назустріч вам, 
Весна в сей час вам рада.
На мент єдиний залиши 
Свій сум, думки і горе — 
І струмінь власної душі 
Улий в шумляче море.
Лови летючу мить життя! 
Чаруйсь, хмелій, впивайся 
І серед мрій і забуття 
В розкошах закохайся.
Поглянь, уся земля тремтить 
В палких обіймах ночі, 
Лист квітці рвійно шелестить, 
Траві струмок воркоче.
Відбились зорі у воді, 
Летять до хмар тумани... 
Тут ллються пахощі густі, 
Там гнуться верби п'яні.
Як іскра ще в тобі горить 
І згаснути не вспіла, — 
Гори! Життя — єдина мить, 
Для смерті ж — вічність ціла.
Чому ж стоїш без руху ти, 
Коли ввесь світ співає? 
Налагодь струни золоті: 
Бенкет весна справляє.
І сміло йди під дзвін чарок 
З вогнем, з піснями в гості 
На свято радісне квіток, 
Кохання, снів і млості.
Загине все без вороття: 
Що візьме час, що люди, 
Погасне в серці багаття, 
І захолонуть груди.
І схочеш ти вернуть собі, 
Як Фауст, дні минулі... 
Та знай: над нас — боги скупі, 
Над нас — глухі й нечулі…" 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Сміються, плачуть солов'ї 
І б'ють піснями в груди: 
"Цілуй, цілуй, цілуй її — 
Знов молодість не буде!"
1904
Аналіз вірша
Збірка: «З журбою радість обнялась»
Рід: лірика.
Жанр: романс.
Різновид лірики: пейзажна, інтимна, філософська.
Мотив: захоплення красою життя й красою кохання, заклик «ловити летючу мить життя».
Прекрасним зразком органічного поєднання пейзажної, філософської та інтимної лірики є поезія Олександра Олеся «Чари ночі» зі збірки «З журбою радість обнялась». За жанром цей твір – романс, завдяки проникливій мелодійності він став популярною народною піснею.
Центральним мотивом цієї поезії є заклик любити життя, насолоджуватись його красою, цінувати кожну мить. Автор пропонує ліричному героєві, а з ним і читачеві, улити «струмінь власної душі» у «шумляче море» краси весняної природи, до дна випити чашу щастя молодості й кохання, тим паче, що щастя — надто швидкоплинне, саме тому потрібно «ловити летючу мить життя». Цю ідею увиразнює образ Фауста:
І схочеш ти вернуть собі, 
Як Фауст, дні минулі... 
Та знай: над нас — боги скупі, 
Над нас — глухі й нечулі…" 
Продовжуючи народнопісенну традицію, Олександр Олесь будує вірш на наскрізному паралелізмі «людина — природа». Ліричність поезії посилюється влучними метафорами, наприклад, «тут ллються пахощі густі, там гнуться верби п’яні», «…уся земля тремтить в палких обіймах ночі»; персоніфікованим образом весни, яка завжди була символом молодості, краси, оновлення, наприклад: «весна іде назустріч нам», «весна бенкет справляє». Таким чином, одухотворена природа перебуває в органічній гармонії з почуттями ліричного героя: «Поглянь, уся земля тремтить В палких обіймах ночі, Лист квітці рвійно шелестить, Траві струмок воркоче».
Використовує поет у вірші й прийом обрамлення: на початку й у фіналі поезії повторюється строфа:
Сміються, плачуть солов'ї 
І б'ють піснями в груди: 
"Цілуй, цілуй, цілуй її — 
Знов молодість не буде!"
Last modified 3yr ago