«Мина Мазайло»

Рід: драма.

Жанр: сатирична комедія («філологічний водевіль»).

Місце дії: Харків.

Композиція: ліричний заспів, 3 частини.

Тема: зображення міщанства й українізації в 20-ті роки ХХ ст.

Ідея: засудження міщанства, національної упередженості та зверхності.

Персонажі:

Мина Мазайло — харківський службовець середніх літ.

Лина (Килина) Мазайло — його дружина.

Рина (Мокрина) Мазайло — їхня дочка.

Мокій — їхній син.

Уля — подруга Рини.

Тьотя Мотя — сестра Лини з Курська.

Тарас Мазайло — дядько Мини з Києва.

Баронова-Козино — вчителька «правильних проізношеній» російської мови.

Тертика, Аренський, Губа — комсомольці, друзі Мокія.

Мокій. «Побачу ото неправильно писану афішу, вивіску або таблицю — і досади тобі на цілий день. А які жахливі афіші трапляються, як перекручують українську мову».

«А як хочеться знайти собі такого друга, теплого, щирого, щоб до нього можна було промовитись словом з Грінченкового словника та й з власного серця».

«Та що там прізвище — у вас очі українські, губи, стані».

Мина. «Ще як підходив до загсу — думалось: а що, як там сидить не службовець, а українець? Почує, що міняю, гак би мовити, його українське — і заноровиться».

«Заставлю! Виб’ю з голови дур український! А як ні -- то через труп переступлю. Через труп!».

«Серцем передчуваю, що українізація — це спосіб робити з мене провінціала, другосортного службовця і не давати мені ходу на вищі посади».

Рина. «Він на тебе словами, віршами, ідеологією, а ти на нього базою, розумієш? Базою... Тим-то і поклалась я на тебе, Улько, що ти маєш такі очі, губи, взагалі прекрасну базу маєш».

Тьотя Мотя (Мотрона Розторгуєва). «Не бачили, не читали? «Харків» — написано. Тільки що під’їхали до вокзалу, дивлюсь — отакими великими літерами: «Харків. Дивлюсь — не «Харьков», а «Харків»! Нащо, питаюсь, навіщо ви нам іспортілі город?».

«Тоді я не розумію, що таке українці, хто вони такі: євреї, татари, вірмени?.. Будь ласка, скажіть мені, кого у вас називають українцями?».

«Та в «Днях Турбіних» Альоша, ти знаєш, як про українізацію сказав: все це туман, чорний туман, каже, і все це минеться. І я вірю, що все оце минеться. Зостанеться єдина, неподільна...».

«Боже!.. По-моєму, прілічнєє бить ізнасілованной, нєжелі українізірованной».

Дядько Тарас. «…їхня українізація — це спосіб виявити всіх нас, українців, а тоді знищити разом, щоб і духу не було... Попереджаю!».

Баронова-Козино – учителька «правільних проізношеній».

Тертика, Губа, Аренський – комсомольці, приятелі Мокія. «Нумерна система».