# «Лісова пісня» ***Драма-феєрія*** – це один із жанрових різновидів драми, для якого властивий фантастично-казковий сюжет. Дія феєрії вирізняється використанням сценічних ефектів і трюків задля досягнення максимально переконливого, життєподібного враження чуда. Виник цей жанр в Італії у 17 столітті. Пізніше, у 18-19 століттях, жанр феєрії був активно задіяний у європейському театральному, оперному мистецтві та балеті. У Лесі Українки це проблемно-філософська драматична поема. ***Драматична поема*** — невеликий за обсягом віршований твір, у якому поєднуються жанрові форми драми та ліро-епічної поеми. Основу драматичної поеми становить внутрішній динамічний сюжет — власне, конфлікт світоглядних і моральних принципів при відсутності панорамного тла зовнішніх подій, перевазі ліричних чинників над епічними та драматичними. **Місце дії:** волинські ліси (Полісся). **Історія створення**: У чорновому варіанті драма була написана влітку 1911 року в [Кутаїсі](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%83%D1%82%D0%B0%D1%97%D1%81%D1%96) впродовж 10 — 12 днів. Остаточне доопрацювання та редагування твору тривало до жовтня того ж року. Леся Українка в листі до сестри Ольги від 27 листопада 1911 року так згадувала про напружену роботу над «Лісовою піснею»: «*Писала я її дуже недовго, 10 – 12 днів, і не писати ніяк не могла, бо такий уже був непереможний настрій, але після неї я була хвора і досить довго «приходила до пам'яті»… Далі я заходилася її переписувати, ніяк не сподіваючись, що се забере далеко більше часу, ніж саме писання, – от тільки вчора скінчила сю мороку, і тепер чогось мені шия і плечі болять, наче я мішки носила*». У листі до матері від 2 січня 1912 року Леся Українка писала: «*Мені здається, що я просто згадала наші ліси та затужила за ними. А то ще я й здавна тую Мавку «в умі держала», ще аж із того часу, як ти в Жабориці мені щось про мавок розказувала, як ми йшли якимсь лісом з маленькими, але дуже рясними деревами. Потім я в Колодяжному в місячну ніч бігала самотою в ліс (ви того ніхто не знали) і там ждала, щоб мені привиділась Мавка. І над Нечімним вона мені мріла, як ми там ночували – пам'ятаєш – у дядька Лева Скулинського. Видно, вже треба було мені її колись написати, а тепер чомусь прийшов «слушний час» – я й сама не збагну чому. Зачарував мене сей образ на весь вік*». **Композиція:** пролог і 3 дії, кожна з яких починається пейзажем відповідної пори року (весна – літо – осінь, що переходить у зиму). **Сюжет:** У *пролозі* читач опиняється в старому лісі на Волині на початку весни. З лісу вибігає «Той, що греблі рве». Він перемовляється з потерчатами та Русалкою, яка нагадує йому про своє кохання, дорікає зрадою. Водяник сварить Русалку, що вона водиться з облудливим чужинцем. Під час *першої дії* ми зустрічаємося з дядьком Левом і його небожем Лукашем, які в цій місцевості збираються будувати хату. Дядько Лев розповідає хлопцеві, що треба уважно ставитися до лісових жителів. Лукаш робить з очерету сопілку, на голос якої приходить Мавка, що перед тим розмовляла з Лісовиком. Коли Лукаш збирається ножем надрізати березу, Мавка зупиняє його і просить не кривдити своєї сестриці. Дівчина подобається Лукашеві й він розповідає, що люди паруються між собою, коли кохають. Герої закохуються одне в одного. *Друга дія* – це пізнє літо. Мати докоряє Лукашеві, що він усе грає, а робота стоїть. Коли на подвір’ї з’являється Мавка, Лукаш пояснює їй, що матері потрібна невістка, яка б працювала на полі й у хаті. Мавка силується зрозуміти всі ці закони своїм закоханим серцем, але такі дрібні турботи чужі їй, вона живе всесвітньою красою. Мати Лукаша дає Мавці серпа й наказує жати, проте Мавці не вдається цього зробити, бо з жита виринає Русалка Польова й благає сестрицю не губити її красу — Мавка, щоб хоч якось виправдати себе перед матір’ю Лукаша, ріже собі руку серпом. До обійстя приходить вдова Килина. Вона бере у Мавки серп і починає жати. З Лукашем вона жартує, а потім іде до хати. Мати ласкаво приймає її. Лукаш проводжає Килину до села. Мавка потерпає, та Русалка заспокоює її, але застерігає від кохання, яке може занапастити вільну душу. Попереджає Мавку й Лісовик. Він просить її згадати про свою волю, красу природи, звільнитись від пут людського кохання. Мавка збирається знову стати лісовою царівною. Вона вдягається у багряницю, срібний серпанок. До неї починає залицятися Перелесник. Вони починають танцювати. Але з'являється Марище, яке хоче забрати Мавку. Вона кричить, що ще жива. Лукаш поводиться з Мавкою грубо і кричить матері, що хоче засилати старостів до Килини. З горя Мавка йде до Марища. *Третя дія* починається картиною хмарної осінньої ночі. Біля Лукашевої хати бовваніє постать Мавки. З лісу виходить Лісовик і дивується, що Мавка тут, а не в «Того, що в скалі сидить» — Мавка пояснює, що саме Лісовик її і визволив, перетворивши Лукаша на вовкулаку: почувши вовче виття, яке доходило до кам’яної печери, Мавка прокинулась і силою чарівних слів урятувала Лукаша, повернувши йому людську подобу. Тим часом мати Лукаша докоряє Килині, що та довго спить і погана господиня — Килина ж, вибігши по воду, помічає постать Мавки й запитує, чого та прийшла — Мавка відповідає: «Стою та дивлюся, які ви щасливі» — Килина говорить: «А щоб ти стояла у чуді та в диві!» — Мавка раптом перетворюється на вербу, із якої хлопчик Килини вирізує сопілку. Сопілка промовляє голосом Мавки: «Як солодко грає, як глибоко крає, розтинає мені груди, серденько виймає…» Килина хоче зрубати вербу, просить про це Лукаша, але Перелесник рятує її, огорнувши полум’ям. Вогонь, досягнувши верховіття, перекинувся на хату — мати й Килина виносять із хати добро разом із Злиднями — Килина просить Лукаша покинути ліс і повернутися в село — Лукаш не погоджується, а Килина йде геть. Раптом з-за берези виходить легка, прозора постать Мавки і схиляється над Лукашем — Мавка ні в чому не звинувачує його. Лукаш починає грати, тьмяний зимовий день змінюється на ясну весняну ніч, Мавка спалахує давньою красою в зорянім вінці, Лукаш кидається до неї, білий цвіт огортає закохану пару, переходить у заметіль, коли ж завірюха вщухла, стає видно Лукаша, що сидить сам, прихилившись до берези, на його вустах щаслива усмішка, очі заплющені, а з неба падає сніг. Лукаш замерзає з усмішкою на устах. **Образи**: ***«Той, що греблі рве»:*** «...молодий, дуже білявий, синьоокий, з буйними і разом плавкими рухами; одежа на йому міниться барвами, від каламутно-жовтої до ясно-блакитної, і поблискує гострими золотистими іскрами». ***«Той, що в скалі сидить»: «***темне, широке, страшне Марище». Він говорить Мавці: «Я поведу тебе в далекий край, незнаний край, де тихі, темні води спокійно сплять, як мертві, тьмяні очі, мовчазні скелі там стоять над ними німими свідками подій, що вмерли. Спокійно там: ні дерево, ні зілля не шелестить, не навіває мрій, зрадливих мрій, що не дають заснути, і не заносить вітер жадних співів про недосяжну волю; не горить вогонь жерущий; гострі блискавиці ламаються об скелі і не можуть пробитися в твердиню тьми й спокою Тебе візьму я. Ти туди належиш: ти бліднеш від огню, від руху млієш, для тебе щастя — тінь, ти нежива». ***Перелесник:*** «…гарний хлопець у червоній одежі, з червонястим, буйно розвіяним, як вітер, волоссям, з чорними бровами, з блискучими очима». ***Водяник***: **«**Він древній, сивий дід, довге волосся і довга біла борода всуміш з баговинням звисають аж по пояс. Шати на ньому – барви мулу, на голові корона із стулок черепашки. Голос глухий, але дужий». ***Лісовик***: **«**малий, бородатий дідок, меткий рухами, поважний обличчям; у брунатному вбранні барви кори, у волохатій шапці з куниці». ***Русалка (водяна)***: «Русалка випливає і знадливо всміхається, радісно складаючи долоні. На ній два вінки – один більший, зелений, другий маленький, як коронка, перловий, з-під нього спадає серпанок». ***Русалка Польова***: «зелена одіж на їй просвічує де-не-де крізь плащ золотого волосся, що вкриває всю її невеличку постать; на голові синій вінок з волошок, у волоссі заплутались рожеві квітки, ромен, березка». ***Мавка:*** * «В ясно-зеленій одежі, з розпущеними чорними, з зеленим полиском, косами…»; * «Як дівчина… ба ні, хутчій як панна, бо й руки білі, і сама тоненька, і якось так убрана не по-наськи…»; * «Ну, як-таки щоб воля — та пропала? / Се так колись і вітер пропаде!» (до Лісовика); * «Ні! я жива! Я буду вічно жити! / Я в серці маю те, що не вмирає» (до Марища); * «Ні, любий, я тобі не дорікаю, / а тільки — смутно, що не можеш ти / своїм життям до себе дорівнятись» (Лукашеві); * Фінальний монолог: «О, не журися за тіло! Ясним вогнем засвітилось воно, чистим, палючим, як добре вино, вільними іскрами вгору злетіло. Легкий, пухкий попілець ляже, вернувшися, в рідну землицю, вкупі з водою там зростить вербицю, — стане початком тоді мій кінець. Будуть приходити люди, вбогі й багаті, веселі й сумні, радощі й тугу нестимуть мені, їм промовляти душа моя буде. Я обізвуся до них шелестом тихим вербової гілки, голосом ніжним тонкої сопілки, смутними росами з вітів моїх. Я їм тоді проспіваю все, що колись ти для мене співав, ще як напровесні тут вигравав, мрії збираючи в гаю... Грай же, коханий, благаю!» ***Потерчата, Пропасниця (без мови), Куць, Злидні (без мови), Доля (Мавка в її образі).*** ***Лукаш:*** «Дуже молодий хлопець, гарний, чорнобривий, стрункий, в очах ще є щось дитяче; убраний так само в полотняну одежу, тільки з тоншого полотна; сорочка випущена… підперезана червоним поясом, коло коміра і на чохлах червоні застіжки; свити він не має, на голові бриль, на поясі ножик і ківшик з лика на мотузку». ***Дядько Лев*** **– «**уже старий чоловік, поважний і дуже добрий з виду; по-поліському довге волосся білими хвилями спускається на плечі з-під сивої повстяної шапки-рогатки; убраний… у полотняну одежу і в ясно-сиву, майже білу свиту; на ногах постоли, в руках кловня, коло пояса на ремінці ножик, через плече виплетений з лика кошіль (торба) на широкому ремені». ***Килина:*** «Молода повновида молодиця, у червоній хустці з торочками, у бурячковій спідниці, дрібно та рівно зафалдованій, так само зафалдований і зелений фартух з нашитими на ньому білими, червоними та білими стяжками… намисто дзвонить дукачами на білій пухкій шиї, міцна крайка тісно перетягає стан і від того кругла, заживна постать здається ще розкішнішою». ***Мати Лукаша***: «Та бачиш... мати все гризуть за тебе!..» (Лукаш). «Цить! почують мати! / Вони вже й так тебе все називають / накидачем...» (Лукаш). ***Килина:*** «Молода повновида молодиця, у червоній хустці з торочками, у бурячковій спідниці, дрібно та рівно зафалдованій, так само зафалдований і зелений фартух з нашитими на ньому білими, червоними та білими стяжками… намисто дзвонить дукачами на білій пухкій шиї, міцна крайка тісно перетягає стан і від того кругла, заживна постать здається ще розкішнішою». --- # Agent Instructions: Querying This Documentation If you need additional information that is not directly available in this page, you can query the documentation dynamically by asking a question. Perform an HTTP GET request on the current page URL with the `ask` query parameter: ``` GET https://edera.gitbook.io/lit-lifehacks/rozdil-7/pisnya.md?ask= ``` The question should be specific, self-contained, and written in natural language. The response will contain a direct answer to the question and relevant excerpts and sources from the documentation. Use this mechanism when the answer is not explicitly present in the current page, you need clarification or additional context, or you want to retrieve related documentation sections.