> For the complete documentation index, see [llms.txt](https://edera.gitbook.io/lit-lifehacks/llms.txt). Markdown versions of documentation pages are available by appending `.md` to page URLs; this page is available as [Markdown](https://edera.gitbook.io/lit-lifehacks/rozdil-9/o_panno_inno.md).

# «О, панно Інно…»

О, панно Інно, панно Інно! \
    Я — сам. Вікно. Сніги… \
Сестру я Вашу так любив — \
        Дитинно, злотоцінно. \
    Любив? — Давно. Цвіли луги… \
О, панно Інно, панно Інно, \
Любові усміх квітне раз — ще й тлінно. \
        Сніги, сніги, сніги…

Я Ваші очі пам'ятаю, \
    Як музику, як спів. \
Зимовий вечір. Тиша. Ми. \
        Я Вам чужий — я знаю. \
    А хтось кричить: ти рідну стрів! \
І раптом — небо… шепіт гаю… \
О ні, то очі Ваші. — Я ридаю. \
        Сестра чи Ви? — Любив…

*1915*

**Аналіз вірша**

*Рід:* лірика.

*Жанр*: ліричний вірш – *монолог* ліричного героя.

*Поліна Коновал та її сестра Інна* – прототипи центральних образів.

*Ліричний герой* – самотній, він у стані психологічного роздвоєння (кохана та її двійник – сестра); світ, звужений до обширу вікна й білих снігів (символічний образ білого снігу – забуття і втрата).

У ранній юності Тичина романтично закохався водночас у двох сестер — Поліну та Інну Коновал — доньок чернігівського поета Івана Коновала, який використовував псевдонім Воронківський. У його домі часто відбувалися літературні вечори, куди приходив і двадцятилітній семінарист Павло Тичина. Особливо запала в серце поетові Поліна, але вона не відповіла взаємністю. Ця нерозділена любов і лягла в основу поезії «О, панно Інно…».

*Антитеза* як композиційний прийом: холодним снігам протиставляється весняне квітування лугів, часу розквіту кохання.

Гама почуттів героя відтворюється через *зорові враження*, що *переходять у музичні* (очі, як музика, як спів), а слухові переходять у зорові, що нагадують очі милої.

*Обірвані й номінативні (називні) речення*: «Вікно. Сніги»; *фігури замовчування; логічні, психологічні й ритмічні паузи; звукопис* (алітерації та асонанси); *повтори*, що увиразнюють образи закоханих.

*Строфіка, віршування*: дві октави (восьмивірші), ямбічні рядки.

За мотивами вірша – панно (триптих) Михайла Жука «Біле і чорне».