«О, панно Інно…»

О, панно Інно, панно Інно! Я — сам. Вікно. Сніги… Сестру я Вашу так любив — Дитинно, злотоцінно. Любив? — Давно. Цвіли луги… О, панно Інно, панно Інно, Любові усміх квітне раз — ще й тлінно. Сніги, сніги, сніги…

Я Ваші очі пам'ятаю, Як музику, як спів. Зимовий вечір. Тиша. Ми. Я Вам чужий — я знаю. А хтось кричить: ти рідну стрів! І раптом — небо… шепіт гаю… О ні, то очі Ваші. — Я ридаю. Сестра чи Ви? — Любив…

1915

Аналіз вірша

Рід: лірика.

Жанр: ліричний вірш – монолог ліричного героя.

Поліна Коновал та її сестра Інна – прототипи центральних образів.

Ліричний герой – самотній, він у стані психологічного роздвоєння (кохана та її двійник – сестра); світ, звужений до обширу вікна й білих снігів (символічний образ білого снігу – забуття і втрата).

У ранній юності Тичина романтично закохався водночас у двох сестер — Поліну та Інну Коновал — доньок чернігівського поета Івана Коновала, який використовував псевдонім Воронківський. У його домі часто відбувалися літературні вечори, куди приходив і двадцятилітній семінарист Павло Тичина. Особливо запала в серце поетові Поліна, але вона не відповіла взаємністю. Ця нерозділена любов і лягла в основу поезії «О, панно Інно…».

Антитеза як композиційний прийом: холодним снігам протиставляється весняне квітування лугів, часу розквіту кохання.

Гама почуттів героя відтворюється через зорові враження, що переходять у музичні (очі, як музика, як спів), а слухові переходять у зорові, що нагадують очі милої.

Обірвані й номінативні (називні) речення: «Вікно. Сніги»; фігури замовчування; логічні, психологічні й ритмічні паузи; звукопис (алітерації та асонанси); повтори, що увиразнюють образи закоханих.

Строфіка, віршування: дві октави (восьмивірші), ямбічні рядки.

За мотивами вірша – панно (триптих) Михайла Жука «Біле і чорне».