Українське альфреско

Над шляхом, при долині, біля старого граба, 
де біла-біла хатка стоїть на самоті, 
живе там дід та баба, і курочка в них ряба, 
вона, мабуть, несе їм яєчка золоті.
Там повен двір любистку, цвітуть такі жоржини, 
і вишні чорноокі стоять до холодів. 
Хитаються патлашки уздовж всії стежини, 
і стомлений лелека спускається на хлів.
Чиєсь дитя приходить, беруть його на руки. 
А потім довго-довго на призьбі ще сидять. 
Я знаю, дід та баба - це коли є онуки, 
а в них сусідські діти шовковицю їдять.
Дорога і дорога лежить за гарбузами. 
І хтось до когось їде тим шляхом золотим. 
Остання в світі казка сидить під образами. 
Навшпиньки виглядають жоржини через тин…
Аналіз вірша
Рід: лірика.
Жанр: ліричний вірш.
Різновид лірики: філософська.
Мотив: розрив зв’язку між поколіннями.
Поезія збудована на різкому контрасті. Альфреско — це фреска, виконана водяними фарбами по сирій штукатурці, часто з ідилічним сюжетом.
У вірші на початку справді постає нібито ідилія традиційного українського сільського світу. Щоб змалювати його, авторка використовує відомі кожному українцеві з дитинства фольклорні образи-архетипи — шлях, долина, біла хатка, дід і баба, курочка ряба, лелека. Архетипні образи, до речі, це ті первинні образи-символи, що існують у підсвідомості кожної людини й передаються з покоління в покоління як особливо значущі.
Однак поступово в цій картині вгадуємо страшну трагедію героїв, усієї нашої нації — розрив живого зв’язку між поколіннями. У діда й баби «сусідські діти шовковицю їдять». Образ лелеки, який, за народним повір’ям, приносить немовлят, у цьому вірші стає символом нездійснених мрій подружжя, саме тому поетеса каже: «і стомлений лелека спускається на хлів». Немає кому розказувати казку про курочку рябу, «остання в світі казка сидить під образами». Трагізм ситуації підкреслює останнє щемливе уособлення: «Навшпиньки виглядають жоржини через тин».

Розділ 13 – 14 - Previous

Ліна Костенко

Next - Розділ 13 – 14

«Маруся Чурай»

Last modified 2yr ago

Copy link