Українське альфреско

Над шляхом, при долині, біля старого граба, де біла-біла хатка стоїть на самоті, живе там дід та баба, і курочка в них ряба, вона, мабуть, несе їм яєчка золоті.

Там повен двір любистку, цвітуть такі жоржини, і вишні чорноокі стоять до холодів. Хитаються патлашки уздовж всії стежини, і стомлений лелека спускається на хлів.

Чиєсь дитя приходить, беруть його на руки. А потім довго-довго на призьбі ще сидять. Я знаю, дід та баба - це коли є онуки, а в них сусідські діти шовковицю їдять.

Дорога і дорога лежить за гарбузами. І хтось до когось їде тим шляхом золотим. Остання в світі казка сидить під образами. Навшпиньки виглядають жоржини через тин…

Аналіз вірша

Рід: лірика.

Жанр: ліричний вірш.

Різновид лірики: філософська.

Мотив: розрив зв’язку між поколіннями.

Поезія збудована на різкому контрасті. Альфреско — це фреска, виконана водяними фарбами по сирій штукатурці, часто з ідилічним сюжетом.

У вірші на початку справді постає нібито ідилія традиційного українського сільського світу. Щоб змалювати його, авторка використовує відомі кожному українцеві з дитинства фольклорні образи-архетипи — шлях, долина, біла хатка, дід і баба, курочка ряба, лелека. Архетипні образи, до речі, це ті первинні образи-символи, що існують у підсвідомості кожної людини й передаються з покоління в покоління як особливо значущі.

Однак поступово в цій картині вгадуємо страшну трагедію героїв, усієї нашої нації — розрив живого зв’язку між поколіннями. У діда й баби «сусідські діти шовковицю їдять». Образ лелеки, який, за народним повір’ям, приносить немовлят, у цьому вірші стає символом нездійснених мрій подружжя, саме тому поетеса каже: «і стомлений лелека спускається на хлів». Немає кому розказувати казку про курочку рябу, «остання в світі казка сидить під образами». Трагізм ситуації підкреслює останнє щемливе уособлення: «Навшпиньки виглядають жоржини через тин».